На кожне 23 лютого - по синові

23 лютого цього року Тетяна Олійник із Корюківки народила восьму дитину — сина-богатиря вагою аж 4, 5 кілограма. Що ж тут особливого, запитаєте ви. Начебто нічого, якби Давид (так назвали хлопчика) не був їхнім п’ятим сином і третім хлопчиком, який народився саме в День захисника Вітчизни. Перший син — Сильвестр — з’явився у родині Тетяни та Григорія Олійників більш ніж 14 років тому. Потім були Аліна та Тимофій, Богдана та Лія. і ось 23 лютого 2005 року у них народився Захарій, того ж дня 2006-го — Матвій, а тепер — Давид.



— Я познайомилась із Гришею після закінчення школи, — розповідає Тетяна Миколаївна. — Працювала у корюківському дитячому садочку нянечкою. Якось повертаюся з роботи, а мене зупиняє симпатичний хлопець і пропонує познайомитись. У розмові з'ясувалося, що він нещодавно повернувся з армії, що сам із районного центру і що весь час, поки проходив строкову службу, мріяв познайомитись із хорошою дівчиною. Зустрічались ми недовго. Побралися. А через рік у нас народився Сильвестр. Мені тоді було 20 років. Я не можу сказати, що до цього я була нещаслива, але такого щастя, як після народження дитини, ніколи не відчувала. Зараз мені здається, що я була недосвідчена, не знала, як правильно сповити дитину, викупати, покласти... Тоді не було журналів, де б можна було про все це прочитати, та й памперсів не продавали. Мені все мама розповідала та показувала. Потім народилася донька. З нею вже було легше. Я майже не хвилювалася, що не зможу як слід доглядати її... За нею на світ з'явився ще один син — Тимофій. Я була переконана, що трьох дітей для родини цілком достатньо, але життя розпорядилось по-своєму. Ми й подумати не могли із Гришею, що у нас буде чаг вер та, п'ята, восьма ди тина...

— Ви працюєте?

— Ні. За дітьми нема коли, навіть освіту здобути не встигла — спочатку треба було працювати, щоб допомогти батькам, а потім було вже не до цього... Діти — важка праця. Добре, хоч старші мені допомагають, сама б не впоралася... Дівчата та Сильвестр — просто молодці! Зараз працює один чоловік — він підприємець, виготовляє меблі на замовлення.

— І що, не виникає ніяких проблем?

— Чому ж, виникають. Кожного треба нагодувати, вдягти, взути, а підтримки від держави ніякої, ось і викручуємося із чоловіком самотужки. Наприклад, наш старий будинок був замалим, дітям ніде було й погратися, спали в ліжках у два яруси. Спочатку ми ще сподівалися, що держава допоможе, та де там! Оскільки чоловік заробляє стільки, що якраз виходить „прожитковий мінімум”, то наша сім’я не вважається малозабезпеченою і від держави ми нічого не отримуємо. Тож узяли кредит на житло, віддаємо потроху.

Допомога як багатодітній матері? Та ви що, її не існує. Нашій державі діти не потрібні! Навіть чула таке, що виплати матерям із догляду за дитиною хочуть припинити, бо у бюджеті нема грошей! А ви кажете: діти...

— Але ж Ви не побоялися народити стільки дітей?!

— У нас у селі кажуть: якщо Бог дав телятко, то дасть і пасовисько. Тобто якщо жінка завагітніла, то дитина обов'язково повинна народитися, тому що Господь уже заздалегідь підготував для цієї ще не народженої душі своє призначення. Тому я проти абортів і вважаю, що скільки б у жінки дітей не було, то народжувати завжди корисніше для їі здоров'я, ніж аборт... І я буду народжувати стільки дітей, скільки дасть мет Господь!

Ольга Мусій, «Гарт» №10 (2294) від 9 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.