Кошмар у Заїздi

У попередньому номерi «Гарт» оприлюднив інформацію, підготовлену за матеріалами Центру громадських зв’язків УМВС Уекраїни в Чернiгiвськiй областi, про самогубство 54-рiчного жителя примiського села Заїзд Прилуцького району Михайла Кирноса. Перед фатальним кроком чоловiк жорстоко побив свою спiвмешканку - 42-рiчну прилучанку Валентину Нуркаєву та її матір - 64-річну Катерину Iльницьку, яка після удару по голові, не приходячи до свідомості, померла в реанімації Прилуцької міськлікарні.



«З ПЕРШОЮ ДРУЖИНОЮ МИХАЙЛА МИ БУЛИ ЯК ПОДРУГИ»

їх познайомили півтора року тому. Обоє скуштували гіркого меду розлучення. Михайло від першого шлюбу мав двох дорослих синів. Одному 23, другому — 24 роки. Жили вони з матір’ю, але й батька не забували, навідувалися час від часу до його обійстя в Заїзді. Валентина сама виховала сина. Зараз йому 25 років.

— Михайло був гарним господарем, — говорить Валентина Нуркаєва. — Горілки не пив, працював черговим електриком на підстанції, заробляв непогані гроші. Ніколи зі мною не сварився. До знайомства з ним я заробляла на життя нянею у столичних сім’ях. Коли переїхала з прилуцької квартири до хати Михайла, він їздити до Києва заборонив. Сиділа вдома, займалася господарством. Усе У'мене виходило у селі, хоч я й міська. Тримали курей, поросят, обробляли город. Моя мама жила у Линовиці. Бувало, приїздила до нас погостювати. Вона після запалення легенів дуже погано себе почувала, часто лежала у лікарні. З першою дружиною Михайла ми були як подруги: що там ділити у такому віці. Я старалася допомагати його ще неодруженим дітям, адже у такому віці їм необхідні підтримка і порада. А Михайло мого сина навіть із днем народження не привітав.

ТРІЩИНА

Поступово стосунки Михайла та Валентини переходили у іншу площину — меркантильності та скупості.

— Вперше я пішла від чоловіка влітку минулого року, — згадує Валентина. — Мене не влаштовувало, що він усе частіше проявляв жадібність, трусився над кожною копійкою. До того ж Михайло став звинувачувати мене, що я все виношу з дому. А ревнував мене навіть до свиней. Мовляв, ти навіть до них говориш, а зі мною не хочеш. Тож довелося мені перебратися до Прилук. Але Михайло все-таки умовив повернутися. Та ненадовго. Бо вже після Нового року ми знову посварилися. Чоловік закинув мені, що я багато грошей витратила на день народження маленького онука — аж 145 гривень. „ Та хіба це багато, якщо я вітаю його лише раз на рік", — кажу. Не витримала тоді. Взяла дорожню сумку — і знову до райцентру.

КРИВАВА РОЗВ’ЯЗКА

За словами Валентини Нуркаєвої, після того конфлікту вона вже остаточно вирішила не повертатися до Михайла. Катерина Сергіївна умовила її забрати свої речі: посуд, постільну білизну тощо. Телефоном Валентина домовилася про зустріч із Михайлом у Заїзді. Той наполягав, щоб дружина без нього речей не забирала. Чоловік не знав, що Валентина приїде з матір’ю. До оселі першими прибули жінки. Там уже був молодший син Михайла — Павло. Через десять хвилин на власних „Жигулях" разом з товаришем, Віктором Харченком, приїхав і господар.



— Я попросила маму нічого Михайлові не говорити, — розповідає Валентина Нуркаєва. — Ми тихенько і швидко збирали речі: ось-ось за нами мало приїхати таксі. Михайло лише зиркав злими очима, але не сварився, не скандалив. Він іще під час телефонної розмови погодився розійтися мирно. Деякі речі лежали у літній кухні. Я пішла туди, а далі нічого не пам 'ятаю: Михайло вдарив мене чимось по голові. Отямилася уже в сусідів, які викликали „швидкудопомогу" та міліцію. Як чоловік бив матір і покінчив життя самогубством — не бачила.

„Швидка” доставила обох жінок до Прилуцької міськлікарні. Катерину Іль-ницьку негайно доправили до реанімаційного відділення, а Валентині, надавши необхідну медичну допомогу, пропонували лікування в стаціонарі, але вона відмовилася: хтось мав бути поруч з матір’ю. Як виявилося, це були її останні години і хвилини на цьому світі.



Говорить заступник Прилуцького міжрайпрокурора Володимир Пугачов:

— Михайло Кирнос ударив глиняним глечиком по голові Катерину Ільницьку, потім — Валентину Нуркаєву. Завдані удари були дуже серйозні. Про це свідчать висновки лікарів міськоїлікарні. Після розправи із жінками чоловік дістав незарее-стровану мисливську рушницю „ІЖ-17” і вистрілив собі в рота. Потім, за словами сина Павла, заюшений кров’ю, Михайло Павлович вискочив з хати, кинув рушницю і побіг до автомобіля, де взяв ножа і встромив його собі в серце. Як з’ясувалося під час слідства, Михайло Кірнос неодноразово у розмовах із рідними висловлював ба -жання покінчити із.життям, бо його не влаштовували стосунки із співмешканкою. Кажуть, що одним Бог дає все, іншим — нічого. У Михайла Кирноса було, здавалося, все, але, як виявилося, чогось не вистачало. Чого саме? Цю таємницю чоловік навіки забрав із собою у могилу. Поховали самогубця на заїздському кладовищі.

Андрій Димич, «Гарт» №4 (2288) від 26 січня 2007
Заїзд, Кирнос, вбивство ,Гарт

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.