Їх імена витирали з пам’яті рідних та близьких. Свого часу вони були зрадниками та ворогами народу. Лише папір зберіг цих людей.
Сьогодні архіви НКВС відкриті, тож тепер ми зможемо відшукати загублених.
Історії загублених, їх фото, протоколи допитів, звинувачення та вироки. Телеканал «Дитинець» розпочинає новий проект «Знайдених», аби розказати про звичайних людей і незвичайну жорстокість.
Григорій Василенко, директор Чернігівського учительського інституту (1935-1937).
Липень 37-го. В будинок директора Чернігівського учительського інституту входять люди в штатському. Вони арештовують главу сім’ї – Григорія Василенка. Його звинувачують у сприянні в контрреволюційно-троцькістській організації і проведенні ним же антирадянської роботи в освіті регіону.
Ось там колись проходила та сама вулиця Силюка, де й розміщувався вчительський інститут, у будівлі сьогоднішнього військового шпиталю. На третьому поверсі був гуртожиток, там жили студенти, а поруч і сам директор зі своєю дружиною Антоніною та двома дітьми – Майєю та Юрком.
Ми б хотіли показати вам фото директора, та лише один екземпляр зберігся у приватному архіві. Дістати його не вдалось. Навіть на спільних фото з студентами незручного педагога видалили.
Олена Ященко, завідувачка музею Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка: «На фотографії випуску фізико-математичного факультету 1937 року. Якщо придивитися, то посередині дірочка. Вона заклеєна. Але це не пошкоджена фотографія. Справа в тому, що там мав бути по центру колишній директор учительського інституту Василенко Григорій Андрійович. Але були такі часи, коли трапилась з ним ця трагедія, то побоялись залишати його зображення на фотографії».
Виходець із сім’ї робітника з Харківської губернії. Без вищої освіти спочатку працював у Бахмацькому районному відділі освіти. У 1935 році його призначили директором інституту вчителя.
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Якщо подивитись навіть на нашого керівника Василенка, в нього навіть не було вищої освіти. Ще була картина 30-х років. Вона була типова не лише для Чернігова. Директор учительського інституту, але сам не мав вищої освіти, мав середню спеціальну. Це було просто на просто тому що призначали перш за все не з вищою освітою, можна сказати це був не основний показник, а іншим показником було член правлячої партії».
В тодішньому інституті керівники змінювались чи не щороку. Останній протримався на посаді менше 6 місяців. З приходом до закладу Василенка, ініціює будівництво гуртожитку для студентів. Та реалізувати свій задум йому не судилося. Через рік розпочинаються партійні атаки на нього. Спочатку виходить стаття у місцевій газеті.
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Саме в 36 році, а саме в липні місяці, з’являється у місцевій нашій пресі, особливо у газеті «Більшовик», кілька публікацій, які були спрямовані саме проти самого інституту і директора».
- Чому вони з’являються? Це було замовлення чиєсь?
- Певною мірою це була реакція на незговірливість цього нашого директора з місцевими керівниками, - каже Анатолій Боровик.
Не встигнути скандал, як 23 липня 1937 року старший лейтенант Трушкін ставить питання про арешт Григорія Василенка. Звинувачують його у антирадянській роботі.
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «25-го, як прийнято на той період часу, вночі було проведено обшук у садибі, в якій проживав Василенко».
В цій справі на 200 сторінках збереглись ще покази самого Григорія Василенка. Перший протокол допиту датований початком жовтня, за 2 місяці після арешту. Тут він пише: «Я был завербован в антисоветскую право-троцкистскую организацию в 1934 году бывшим секретарем райкома партии в Бахмаче Дашевским Григорием Зиновьевичем».
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «До 4 жовтня нема жодного протоколу допиту в його справі. Цього не може бути. 2 місяці і 8 днів ніхто нічого нібито не допитував і як на курорті перебував ув’язнений Василенко».
До існуючих звинувачень додаються і нові. Коли в інституті почули про арешт директора, один із студентів не забарився з доносом. Це був заочник першого курсу Андрій Захарченко.
У цій справі зберігся лист того самого заочника Андрія, першокурсника, котрий на трьох аркушах паперу рівним почерком пише про свого педагога. «У Василенка была линия срезывания на зачетах коммунистов и комсомольцев тех, о которых он знал партийность. Так, например, он умышленно срезал на зачетах коммунистку Сидорову Нину Максимовну вчера 25.07. С 13 человек сдали зачет 4, а остальные 9, в том числе 3 коммунистов, срезались».
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Просто диву даєшся, що може людина в злобі написати. Із-за двійки. І завершуючи він зробив висновок, що за ці недобрі справи цю людину треба все-таки посадити».
В той час так звані чистки повним ходом пройшлися областю. Працювали трійки. Чернігову перепало з літа 1937 по осінь 1938. За цей час винесли смертельні вироки 4625 особам. Найстрашнішим для містян став квітень 1938 року. Протягом цього місяця позбавили життя 2404 особи.
«20-ті роки, 30-ті та навіть 40-ві, 50-ті. В усі часи підлягали репресіям інтелігенція і люди, які були в той чи інший спосіб освічені, тобто несли ідеологію. Це і вчителі, і викладачі, це духовенство, яке теж несло певну ідеологію. Чому? Тому що людина, в якої є зброя може вбити 1, 2, 10. А людина, яка має ідею і може цю ідею вкласти в десятки, сотні, тисячі голів, вона мабуть в усі часи для всіх авторитарних режимів представляла найбільшу загрозу».
Два місяці знадобилось слідчим аби видавити зізнання з підозрюваного.
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Це практика була НКВДистів того періоду часу. Впливали через сім’ю. А в нього була дружина і двоє дітей – дочка Майя і син Юрій. Майя була старшою – 8 років, Юра меншим – 5 рочків. І саме, я так думаю, це просто моя гіпотеза, що можливо саме до місця допиту самого Василенка в іншу кімнату була запрошена дружина з дітьми. І коли він почув ридання їх, він просто дав покази. Перший і другий протокол датований 4 жовтня».
Василенко вказав, що коли працював завідуючим Бахмацького райвно, на одній із зустрічей тодішній секретар районного комітету партії Дашевський запропонував прочитати йому книгу Троцького «1917» і завербував його до антирадянської організації.
Далі у протоколі допиту Василенко пише: «В связи с моей поездкой в Чернигов Дашевский дал мне адрес с запиской на его квартиру его жене с просьбой выдать мне книгу Троцкого «1917 год». Эту книгу согласно записке мне вручил в Чернигове на квартире Дашевского его сын. На протяжении 3-4 дней я поверхностно ознакомился с содержанием книги. И по требованию Дашевского вернул ему. На его вопросы, относительно моего мнения о содержании книги, я определенного ответа не дал».
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Він багато чого визнавав. В тому числі він визнав, що працюючи в учительському інституті він схилив до такої троцькістської діяльності окремих викладачів. Трьох. Він назвав прізвища, я їх не буду називати. Проте, в другому протоколі того ж дня, 4 жовтня, він від всього того, що наговорив на своїх трьох колег, відмовився. Він сказав, що я цього нічого не робив».
Та відмова від показів не врятувала арештованого. Вже 20 листопада 1937 року у Києві провели закрите засідання виїзної сесії військової колегії Верховного суду.
Анатолій Боровик, доктор історичних наук, професор: «Судила трійка як завжди. На той період часу це класична форма суду. Тому що він був один із керівників навчального закладу. А суди керівників такого рівня відбувались в Києві. Простих громадян судили на місцевому рівні».
Василенко не визнавав себе винним і попрохав суд не враховувати його попередні зізнання. Незважаючи на це його засуджено до вищої міри покарання. Вирок привели у виконання наступного дня у Києві.
Аліна Коржинська: «За моєю спиною будівля, в якій скоріше за все і тримали Григорія Василенка весь цей час. Звідціля ж його і повезли до Києва. Родину Василенків не оминула слава зрадників батьківщини. У грудні 37-го його дружину Антоніну заарештували і відправили до відправних таборів аж на 8 років. Діти потрапили до інтернатів. Зустрітися родина змогла лише у 45-му на Донбасі. Через рік загинула донька Майя на шахті під час робіт. Весь цей час родина намагалась з’ясувати, куди ж подівся їх батько. Проте, одного дня їм таки надійшла відповідь, що нібито Григорій загинув від серцевого нападу у 42-му у в’язниці».
Лише на початку 1961 року син Юрій надіслав заяву про перегляд справи його батька. Того ж року вирок військової колегії Верховного суду скасували і справу припинили за відсутністю складу злочину.
Сюжет телеканалу «Дитинець»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Григорій Василенко, НКВС, архів, репресії, історія, «Дитинець»