Here I Am

Є альбоми, які починаються з великої заяви. "Here I Am" — саме такий випадок. Назва ніби попереджає: «Так, це я. Та сама Marion Raven. Тепер слухайте уважно». І слухач слухає — спочатку з цікавістю, потім із легким здивуванням, а ближче до середини альбому вже починає підозрювати, що його емоційно завербували.

Музично альбом балансує десь між попом, роком і радіоформатом, який у середині 2000-х був настільки популярним, що, здається, його можна було почути навіть у холодильнику. Гітари старанно створюють ілюзію бунтарства, мелодії — ілюзію легкості, а вокал Marion переконує, що перед нами зовсім не черговий альбом про розбиті серця, а надзвичайно важливий документ про те, як саме слід переживати розбите серце.

І треба віддати Raven належне: вона не просто співає пісні — вона їх переживає. Причому так переконливо, що іноді хочеться сказати: «Marion, усе добре, він того не вартий». Навіть якщо ти не знаєш, хто саме цей «він», що він зробив і чому ти взагалі опинився втягнутим у цю історію.

Особливо кумедно, що за всією цією драмою стоїть досить традиційна поп-структура: куплет, приспів, ще один куплет, емоційний вибух, повтор приспіву — і готово, травма на три з половиною хвилини. Але Raven вдається продавати це так, ніби кожна наступна пісня — остання можливість людства навчитися нормально розставатися.

"Here I Am" — альбом свого часу. Він дуже 2000-ний: щирий, мелодраматичний, трохи глянцевий, трохи рокерський і абсолютно не соромиться власної емоційності. Тут немає потреби в складних концепціях. Головна концепція проста: мені боляче, я красива, у мене є гітара, і зараз ви всі це почуєте.

Так, місцями альбом може здаватися надто солодким, надто серйозним і надто закоханим у власну драму. Але в цьому й полягає його чарівність. "Here I Am" не намагається бути холодним, інтелектуальним чи загадковим. Він просто приходить, сідає поруч і каже: «А тепер давай поговоримо про твоє розставання, навіть якщо ти взагалі ні з ким не розлучався».

Marion Raven - Here I Am