Trust

"Trust" — це як метал-піца, зроблена "за рецептами". Відразу видно: дієт не ведуть, калорій — повна упаковка. Альбом без зайвих вагань звалює на слухача: гітарні рифи, ритм-секція, яка б’є, як будильник о 7 ранку після п’ятничної гулянки, і голос вокалістки, що вміє бути ніжним, а за потреби — грізним. 

Вокал — однозначно сильний козир. Тут чисті, майже поп-мелодії, і металева агресія — іноді в одну секунду, іноді в ту ж пісню. Іноді здається: "О, зараз буде балада", — а це вже ревіння й breakdown. Іноді навпаки — сумішні мелодії, які пристойно тримають баланс між "хочу розкачатись" і "можливо, посиджу з закритими очима". 

Але — чи не занадто вже "за шаблоном"?

Уся ця потужність і широкі вокальні можливості — з одного боку плюс. Але з іншого — "Trust" іноді справляє враження набору клішованих ходів. Декуди все звучить так, ніби хтось вирішив: "Окей, давайте зробимо сучасний метал, з усіма чекбоксами." І все: атмосферні інтро? Є. Зміщення між мелодією і гроулом? Є. Але індивідуальності — як кіт наплакав. Бо коли все "за правилами", важко виділитися. Альбом звучить надто "ідеально" — і саме через це може не зачепити по-справжньому. 

Що тішить — і для кого "Trust" може стати відкриттям?

Якщо ти фанат "металкор-піц" із усіма начинками — тобі має зайти. "Trust" хороший для вечірок, коли хочеш, аби гучно, щільно, з емоціями. Він дає все: від агресії до мелодійних пауз, від крику до ніжності. І вокал — справді сильний арґумент на користь альбому. 

Висновок

"Trust" — це як бойовик на ніч: драйвовий, з гучним звуком, без глибоких філософських пауз. Це не революція, не експеримент, не прорив — але приємна, потужна, професійно зроблена робота, яка може задовольнити слухача, що не чекає неймовірних сюрпризів, а просто хоче, щоб було "по-металевому".

Never Obey Again - Control

Never Obey Again - I Wish