Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Враження чернігівського мандрівника, який нелегально пробрався в «зону»



Враження чернігівського мандрівника, який нелегально пробрався в «зону»

Враження чернігівського мандрівника, який нелегально пробрався в «зону»

Представники влади послідовно стверджують, що життя в 30-ти кілометровій зоні є небезпечним та небажаним для громадян. Навіть журналістів пускають туди лише за спеціальними перепустками, які ще й важко дістати. Але водночас чомусь саме в “зоні” з'являються рідкісні тварини і птахи, занесені до ”Червоної книги”. В інших місцях ці представники фауни чомусь не можуть нормально житии і множитись. Чому так? Відповіді на це та інші запитання я шукав довго. І ось на частину я почув з вуст людини, яка нещодавно здійснила мандрівку в «зону», потрапивши до неї нелегально.

Незвичайний туризм
Мені пощастило поспілкуватися з чоловіком, котрий побачив життя на обгородженій від людського ока колючим дротом території. Євген (прізвище він називати відмовився) проживає в Чернігові, але минулої зими нелегально потрапив в Чорнобильську зону. Те що він там побачив, вразило навіть його, бувалого мандрівника. Тож передаю слово Євгенові...

“Я з дитинства захоплювався туризмом. І знову ж таки з  дитинства при словах "Чорнобиль" та «зона відчуження» в моїй уяві поставали покинуті села, порослі бур'янами поля, непрохідні ліси та всілякі мутанти - жертви радіації: двоголові кури, наприклад, чи шестиногі телята. Залякані радіацією, мутацією, хворобами і смертністю українці ходять з дозиметрами у кишенях, а свої недуги звикли приписувати саме йому - Чорнобилю. Та чи не перебільшені наші страхи і масштаби трагедії? Невже на другому десяткові років після аварії Чорнобиль такий же небезпечний? І я подумав про те, що тільки побачивши все це сам, зможу дізнатися правду чи, принаймні сформувати власну думку про те, що ж там, за дротом, відбувається.


Тільки на все те я хотів дивитися не під пильним оком екскурсовода чи, як там ще можна назвати людей, яких «прикріплюють» до всіх делегацій, що направляються в район Чорнобиля. Я хотів бути вільним у своїх оцінках. Що мені і вдалося.

Отже, декілька років я займаюсь так званим екстремальним туризмом. Він є важливою часткою мого життя, якого змінювати я не хочу. Щоправда, екстрим мій незвичайний, оскільки ті місця, які я обираю, є або покинутими людьми, або дуже віддаленими, або ж доступ туди є обмеженим. Тому й ходжу я туди... сам.

Розкішне життя в зоні
План виношував ще з позаминулого літа і зрозумів, що найпростіше потрапити туди річкою, а, оскільки походи мої завжди піші, то вирішив йти по зимовому льоду.

Йшов по Дніпру подалі від берега, так було безпечніше, бо саме була відлига і береги підтали. По обидва боки ріки час від часу випадало бачити дорогі котеджі, а ще більше я здивувався, коли мій мобільний висвітив “Чорнобиль”, але дорогих будинків не меншало.

Вражала і кількість рибалок, — буквально вся крига була ними «окупована». На середині річки Прип’ять, куди я повернув, проминувши Дніпро, стояли машини переважно зі столичними номерами. Підійшовши до однієї з них, побачив улов: два чималеньких соми та декілька щук. І це – в «зоні» (!), де рибалка взагалі-то категорично заборонена!   

 На ранок, годин через дві блукання по території прадавнього лісу, натрапив на якесь село. Більшість хат були давно (певне, ще з 1986 року) залишені людьми, занедбані, в багатьох не було навіть вікон. Проте деякі були охайними, а з бовдурів йшов димок. На подвір'ї найпершої хати мене радо зустріло літнє подружжя. Старенькі навіть не спитали, як я сюди потрапив, а одразу повели до хати і посадили за стіл. Виявилося, що село у них одне з найбільших в зоні відчуження, - аж 12 мешканців, наймолодшому з яких - за 50. Звернув увагу на мову: діалект був настільки незвичним, але водночас мелодійним і гармонійним, що на мить здалося, ніби я опинився в селі епохи Київської Русі.”

Покинуті в "зоні" плавзасоби поволі перетворилися на металобрухт

Сафарі для чиновників
Старенькі мешканці села Стечанка (а це було саме воно, - до речі, розташоване за 25 кілометрів від станції) прийняли Євгена як рідного, адже «так добре побачити когось з “великої землі”, - переказує він слова господарів.

«До них на літо приїжджають онуки з Києва, - продовжує Євген, і, зробивши найпростіші вудочки, тягають сомів з невеличкої канави. Природа там і справді оживає і здається дуже  древньою. Городину там фактично не садять, тому що дикі свині однаково знищать увесь врожай. У стареньких є телевізор, — так вони принаймні можуть слідкувати за подіями в Україні та світі, пенсію та все необхідне їм привозить машиною одна й та сама людина, яка їздить по всіх найближчих селах (і такий вид бізнесу є в «зоні»).
А дідусь Омелян ще й нині зберігає традиції предків: добуває мед у бортнях, а не у вуликах, сушить гриби та ягоди, яких тут безліч.” 
Чув Євген від стареньких і про те, що часто наїжджають в закриту зону “мажори”, -переважно чиновники, на своєрідне сафарі, полювати на диких тварин. Розповіли й про те, що неподалік є мисливські вілли столичних багатіїв. Неодноразово місцеві мешканці бачили й “мисливців” за металлом, а браконьєри стали там звичним явищем.

Але Євгену не дали провести ніч у теплій хатині привітних господарів, — хтось повідомив місцеву міліцію. Покарання вдалося уникнути, заручившись підтримкою одного знайомого обласного начальника, щоправда, - він зміг зателефонувати йому з мобільного. Та правоохоронці, які, виявляється, пильно вартують «зону», зобов'язали Євгена покинути заборонену територію у найближчі чотири години.

На шляху до перепускного пункту мандрівник бачив диких кіз і вепрів, зустрічалися сухостої – цілі масиви лісів, які загинули внаслідок радіаційних «плям».
”Тварини, - продовжує мій співрозмовник, - виявляють більшу прагматичність, аніж люди, тому повертаються в зону. Їм – звірям – звісно, ніхто у голови не може втовкмачити, що там у «зоні», на них чекають хвороби і смерть. Та, незважаючи на таке інформаційне «зомбування», повертаються в «зону» і деякі самосели-люди, яким начхати на офіційні заборони. До речі, досі ще ніхто не довів, що вони більше хворіють і менше живуть, аніж ті, що на «великій землі».

Євген переконаний, що на чорнобильському міфі спекулюють, а саму зону давно час зробити заповідником, хоча навряд чи там поменшає мисливців за враженнями – тобто, впливових браконьєрів, які давно перетворили Чорнобильську зону на власні мисливські угіддя.
 

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Чорнобиль, заборонена зона, мандрівка, Віталій Назаренко

Добавить в:


ЦентрКомплект