школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Онкохворому розвіднику потрібні гроші на операцію



Онкохворому розвіднику потрібні гроші на операцію

Більше року житель Степанівки Менського району Віталій Калібаба мужньо захищав Україну — розвідником 2-го окремого мотопіхотного батальйону.

Тяжка контузія, постійні напруга і перевтома, біль втрати побратимів, побачене й пережите в пеклі на передовій далися взнаки, коли повернувся додому.


Віталій Калібаба

У Національному інституті раку діагностували онкопатологію в задавненій стадії. Віталію необхідна термінова операція (і не одна). Коштів на лікування родина захисника не має, а підступна недуга наступає і, без перебільшення, понад рік триває день.

Рак «дрімав» до певного часу

Віталій не винить медиків, котрі не розгледіли рак нирки на ранній стадії та пухлину голови. Як працівник Степанівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату він постійно проходив профілактичні огляди.

Комісія райвійськкомату навесні 2015 року теж визнала його цілком здоровим і придатним до служби в зоні АТО. Мобілізовували як водія, а опинився в розвідці.

Син військового льотчика і десантник в часи строкової армійської служби, Віталій Калібаба й миті не вагався, не шукав підстав для відмови.

Рік, два місяці й десять днів перебував у зоні АТО, на Луганщині. Коли контузило, навіть за медичною допомогою не звертався — не було до кого.

— Хлопці вкололи знеболювальне, трохи полежав в окопі, — згадує захисник, — і на бойовий пост. Війна є війна.

Коли допікав нестерпний головний біль, міцно стискав зуби і терпів.

Влітку минулого року повернувся додому. Дружина, син, рідня й односельці ледь не задушили в обіймах, обцілували й викупали в сльозах радості.


Віталій Калібаба з сином В’ячеславом

З миру по гривні — порятунок

— Може б, та біда й досі мовчечки сиділа, — з розпачем говорить дружина Людмила, — коли б не та клята війна, не стрес. Чоловік нічого не розповідає, але прийшов додому зовсім іншою людиною. Серцем постарів, сивини ондечки скільки у волоссі. Спершу ночами балакав, кудись поривався бігти.

Контузія обернулася пекучим болем, німіла рука, покидали сили. Віталій терпів, бо думав, що контузія нагадує про себе.

— Наче вдруге на світ народився, повернувшись додому. Вночі прокидався — і шукав вікна. На ліжку, в чистій постелі, одвик спати. Стільки під землею пробув, наче вросли з хлопцями в окопи, — згадує Віталій і кожне слово мовби з глибини єства вириває. — Шукав і двері, не міг звикнути до тиші. Пташки щебечуть, а мені — ніби кулі свистять. Тоді втиснув емоції всередину, щоб Люда не плакала і сина не лякав.

Клята війна добряче підірвала здоров’я: спровокувала загострення недуги (може й давньої). Подружжя занепокоїлось, коли вже чоловікові зовсім стало зле. Обстеження, аналізи, поїздки до лікарень швиденько «з’їли» всі заощадження й гроші найближчої рідні.

Живуть надією

Людмила й Віталій не звикли й не вміють просити допомоги в людей, та безвихідь змушує. Першими тяжкохворого воїна підтримали бойові побратими, колеги по роботі й менські підприємці Володимир Булавка і Анатолій Паршин, жителі рідного села.

— Просили помочі в депутатів і в партій, — каже Людмила. — Та їм не до нашого горя. Виборів у Степанівні немає — ніхто нічого не обіцяє.

Доки чоловік був у зоні АТО, вона виплакала немало сліз, молилася й благала всіх святих про допомогу. Її почули.

— Коли Вітя не дзвонив, пригорну до серця його фотографію і молюся. Славко не показував, як переживає за батька, — жінці нелегко згадувати і розказувати журналісту.

Коли поріг дому переступить восьмикласник В’ячеслав і пригорнеться до татуся, зрозумію, наскільки вони близькі й дорогі один одному. А в очах хлопчини, кольором волосся схожого на сонце, стільки хлюпочеться надії на порятунок!..

— Живемо надією на допомогу добрих людей, — скаже Віталій, проводжаючи мене до автобусної зупинки. — Статус учасника бойових дій не поміч у лікуванні — за процедури платимо, як і всі.

Держава, як не прикро, не наділила благами захисника. Та кожна чуйна людина може підтримати мужнього розвідника, перерахувавши бодай якісь гроші на картку Віталія Олександровича Калібаби в «ПриватБанку» (№5168 7572 3138 6451).

Він боронив нас, а ми врятуймо його.

Ольга Чернякова, тижневик «Вісник Ч» №14 (1613), 6 квітня 2017 року

Теги: Віталій Калібаба, онкологія, Менський район, «Вісник Ч», Ольга Чернякова

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект