Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Повінь, або Венеція місцевого масштабу



SHOPTOYS

Повінь, або Венеція місцевого масштабу

Фото із сімейного архіву надав Олександр Савоста
Фахівці обіцяють цьогоріч небувалу повінь. Згадалася велика вода, яка прибула весною 1958 року, й поставила мешканців віддаленого села Сивки Чернігівського району в екстремальні умови - боротьбу за виживання власними силами.

Щороку з приходом весни між мешканцями села точилося немало розмов щодо того, яка буде прибувна вода? Напередодні розливу люди витягували човни-довбанки, або обшиванки, щоб полагодити та підготувати їх до спуску на воду: конопатили тріщини, смолили днища, стругали весла.
Підлаштовували під це стихійне явище усе життя, навіть весняні шкільні канікули щороку переносили на час повені. Такий розклад для дітей був справжнім подарунком. Жителі села слідкували за тим, як зростав рівень води - ставили кілочки по краю води і, через певний час їх переносили далі. Або ж вели відлік по стовбурах дерев, стовпів, які поступово занурювалися у воду.

Село на той час перетворювалося на таку собі італійську Венецію - без човна нікуди. Молодь із віддалених хуторів збиралася групами й вечорами відвідували сільський клуб на обшиванках. Пізно ввечері, коли поверталися додому, на човнах запалювали гасові ліхтарі. Хлопці дружно налягали на весла, лунав дзвінкий дівочий гомін, сміх та пісні. Дорослі й малі сиділи біля хат: хто на ослонах, хто на призьбах, милувались цією вражаючою картиною й самі підтягували в такт пісень, що відлунювали на сотні метрів.

Але так весело було не завжди. Розлив води весною у 1958 році приніс немало горя та страждань мешканцям села. Вода безупинно прибувала, затоплюючи хати, хліви та інші прибудови господарств. Днями и ночами люди, не знаючи сну, рятували своє та колгоспне добро: переносили речі на горища, підмощували в хатах та хлівах. У діло йшло все, що могло підняти підлогу: ворота, хвіртки, двері, жердки, дошки, ділянки плетеної огорожі, дрова, діжки тощо. У деяких хатах були тільки переходи з дощок або жердок, які вели до печі та входу на дах. Домашню худобу переправили вплав до високих пагорбів, туди завозили й корм: сіно, солому, овочі. Звичайно, що не обійшлося без втрат - у когось пішла під воду живність, знесло водою будівлю з майном або завалило дім течією. Місцями створювалися бистрини - швидка течія води з коловоротами. Там можна було спостерігати, як разом із речами мешканців, деревами, огорожею, кулями соломи, пливли по воді воли, корови, свині.

І ось настало довгождане полегшення: «Вода стала!». Тепер можна було перепочити та перевести дух. Оговтавшись, люди знаходили та збирали речі, звозили живність, зганяли на подвір'я гусей, качок, лагодили будівлі.
А як же допомога від держави? На той часу колишньому СРСР відбувалися масові випробування атомної зброї, запускалися ракети у космос. Найбільша армія у світі, яка б могла чимось допомогти своєму народу, займалася поліпшенням «боевой и политической подготовки», вела непримириму боротьбу з «умовним» противником. Тому, на жаль, проблеми віддаленого села, просто нікого не цікавили.

Відтоді минуло багато часу. Немає вже села. Згадуючи повінь по фотографіях, хочу вклонитися всім моїм землякам, які не спасували перед стихією, а згуртувалися, вистояли й побороли руйнівні наслідки потопу місцевого масштабу.

Петро Бабич, м. Чернігів Сивки, повінь 1958 року, газета «Наш край» №21-22 (9161-9162) 16 березня 2013 року

Теги: повінь, велика вода, «Наш край», Петро Бабич

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект