школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима



Він не просто українець

Дмитро Куровський
Сьогодні минає 90 років від дня народження Дмитра Куровського (1922-1988), українського поета і прозаїка, уродженця Малої Загорівки Борзнянського району. Автор збірок поезій «У ріднім домі», «Миропілля», «Хвала долі», більше десяти дитячих книжечок. Збірка вибраних поетичних творів «Прийду таким, як є...», солдатський роман «Недосвіт» з'явилися вже без його редакції.

І дучи назустріч ювілею, наша газета друкувала спогади про відомого земляка-лтератора. І цей, так би мовити, заключний спомин, «знайшовся» саме завдяки тим публікаціям.

...Віру Тимофіївну Новодід застав у журналістському кабінеті за читанням: у її руках №71- й «Деснянки вільної».

-  День добрий, - щиро вітаюся. - Мабуть, з приводу свого матеріалу про Гнідаша?*

-  І так, і не тільки. Одначе хотілося, аби наша домовленість про публікацію залишилася в силі.

-  А я й не відмовляюся.

-    От і добре. Мені треба зробити ксерокопію свого рукопису. А тут якраз натрапила на один із номерів вашої газети. Дещо передивилася, а дещо прочитала і перечитала. Особисто мені близька стаття про Дмитра Мусійовича Куровського...

- Поясніть.

- Ще з «малих» класів моїми улюбленими предметами були українська мова та література, якими дедалі більше захоплювалася.

У 51-му вступила до Чернігівського учительського інституту. Дмитро Мусійович був куратором нашої «української групи». А він Учитель з великої літери. І поет також.

-    Чим саме підкупав аудиторію?

- Це почалося з нашої першої зустрічі. Широким кроком увійшов до кабінету. Усміхнувся. Був одягнений у сорочку, заправлену в брюки. Між іншим, він костюми зневажав, бо, як розумію тепер, така форма одягу суперечила його волелюбній натурі.

Куровський мав крутий норов. І це мені, як і багатьом, студентам, імпонувало. Амбіційний, гордий та простий. З гумором. Але за ситуації навіть не зважав на прізвища, міг стати гострим, наче лезо, саркастичним і відстоював до кінця свою точку зору.

Словом, фронтовик. А ми, тодішні студенти, війну знали не з розповідей. Так що до людини, яка воювала, у нас було особливе ставлення.

- А яким він був, викладач Куровський?

-  Настійливо захищав чистоту української мови. Хоча Куровський і не був засліплений націоналізмом, та не доведи Господь, щоб хтось зі студентів русизм «застосував». Діставалося на горіхи, червоніли біля дошки від сорому. Тож училися наполегливо. Не лише тому, аби не потрапити під прицільний «гарматний вогонь» викладача, а з бажанням нести джерельне українське слово в маси.

-  Ви виконали «заповіт» Дмитра Куровського?

-  Вважаю, що так. Упродовж багатьох років працювала на педагогічній ниві. Маю відзнаки, навіть міністерську.
Викладала в навчальних закладах Чернігівської області. А найдовше - у Бобровицькій школі, що на околиці Чернігова. Там і дісталася пенсійного «фінішу».

-  Але ж, точно знаю, Вам спокій лише снився...


-  Більше десяти років була секретарем міської ради колишніх партизанів і підпільників.

-  Саме під час автопробігу-2011 партизанськими місцями Козелеччини ми й познайомилися.

-  Незабутня поїздка і цікава розповідь у газеті.


*Сестри Віра та Марія Новодід перебували разом із батьками у групі легендарного розвідника Кіма (Кузьми Гнідаша) з липня 42-го по вересень 1943 року.

* * *

Я стану твоїм ранком -
І ти від мене прокинешся,
Бо ніч не вічна.
Я стану твоїм повітрям -
І ти мною дихатимеш
І  не надишешся.
Я стану всім білим світом -
Білим і не білим -
І і ти мене не обійдеш.

1976 р.

* * *
Здається, й не було
Ні бою, ні походу.
Отак сім'ї кубло
Ліплю, здається, зроду.
Одно лиш знав, либонь,
Що слухав бджіл на квітах,
Не чув ні свисту бомб,
Ні стогону підбитих. -
Ти де з полком стояв, -
Спитали б, - отоді-то? -
Пробачте, вчитель я
Од сотворіння світу.
І тільки як вночі
Спинюсь при обеліску,
Оглянусь дружно - чи
Нема засади близько?

1979 р.

* * *


Пряма, широка вулиця,
З боків старі в'язи...
Ступив я - і розчулився
До самої сльози.
Отут та ще й у полі десь
На синіх облогах
Моя найперша молодість
Зірвалась з батога.
В озерні впала зарості
Чи в крушиновий гай...
До самої до старості
Тепер її шукай.

1970 р.

Олександр Фальчевський, газета "Деснянка вільна" №79 (978) від 04.10.12

Теги: поет, "Деснянка вільна", Дмитро Куровський, Олександр Фальчевський

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект