школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима



SHOPTOYS

Свято книги і села в Жуклі

Виступає жуклянська "Криниченька"

Тільки й чути: «День села - в Наумівці! Приїздіть!», «Сільське свято у Великому Щимелі! Не минайте!», «День міста - у Семенівці. Ласкаво просимо!». І в Корюківці цей день... І в Жуклі...
Навчилися святкувати! По правді кажучи, ці свята штампують рік-у-рік, шукаючи щось неповторне, незабутнє. Кому - вдається, кому - й ні. У місті можеш не побачити того, що в селі. Є такі неповторні дійства, коли хочеш вклонитися і старому, й малому, всьому селу, усім хатам. Історії!..
Мені пощастило вклонитися. Й не жалкую, бо Жукля, справді єдина і найпрекрасніша в Україні. Свято там було. Не тільки села, а й книги з ідентичною назвою. Одне слово, «Жукля» - цим сказано все.
Як їхати з Рейментарівки, біля перших хат старі яблуні ще живі, ще все пам'ятають. А от з боку хлоп'яницької траси за поворотом по ліву руку вітає червоненькими ягодами молоденька яблунька, ніжна й гарна, їй рости й рости!
Хто полічить яблуні у Жуклі?! Марна справа! Тут, біля залишків рідного обійстя, є і улюблена яблуня Василя Устименка, автора книги про Жуклю.
Усіх гостей на дні села він зустрічає разом із сільським головою Віктором Морозом, ніби велику рідню. Для кожного знаходить тепле слово. Він завжди такий, не тільки на святі.

Мені зізнається:
- Коли були родичі живі, ніколи було в село їздити за роботою. А тепер часто буваю, тягне мене сюди... Кожна людина тепер - рідня!..
У його книзі, аж на 580-ій сторінці, є слова: «У кожного з нас, крім спільної, є своя маленька батьківщина. І не так важливо, чи вона у столиці держави, обласному центрі чи селищі, селі, хуторці на кілька хат. Скрізь вона - рідна, жадана, приваблива у своїй неповторності...»
Про книгу лауреата премії ім. Михайла Коцюбинського Василя Устименка писали й пишуть великі і малі газети. Останню публікацію схвильований автор «Жуклі» пропонує сельчанам. Відомий в Україні письменник Іван Корбач звертається до читачів просто: Що це? Історичний роман? Наукове дослідження? Краєзнавчий матеріал? Чи, може, детектив? Лише перегорнувши останню, 608-му, сторінку унікальної книги, можна впевнитись: тут наявні всі перелічені жанри»...
Сільське зібрання - на шкільному подвір'ї двоповерхової школи, ще живої, діючої з 1899 року. Де ще є така? Поки гостей зустрічають, поки всі сходяться, шукаю в книзі сторінки про школу - Жуклянський Оксфорд. У ній не тільки згадки про колишніх директорів і вчителів, а й оповідь про сьогоднішній день - усі педагоги названі і навіть діти. І ті, хто ще до школи не ходить - підростає. Це ж треба так зуміти! Не дрібниця. Сьогодні в Жуклі кожна дитина на вагу золота, бо село міліє, мов річка Сістра.
Спасибі! Василь Євдокимович не втомив нікого своєю розповіддю про книгу. Він презентує її докладно, скромно, шанобливо, вклоняючись історії.

Перша згадка про Жуклю - 1616-й рік. І що воно за слово «Жукля»?! Треба було перегорнути чимало сторінок енциклопедій і довідників, аби знайти у литовців: Жукля означає «риболовля». У ті далекі часи тут Литва володіла землею - понад сто років. Тому й Жукля!
Є ще й інша версія. Її історію просто неможливо викласти хоч коротко на папері, краще взяти книгу і читати: про гетьмана Данила Апостола і його нащадків, про простий люд, про родоводи своїх земляків. Десятки, сотні імен!
Василь Устименко стоїть перед односельцями і, вірю, бачить не тільки їх, а й тих, що були, цвіли, діяли, творили! Устименків бачить, Орловських, Кучм, Литвинів, Свириденків, Данченків, Бичеків, Васильченків, Ментіїв, Моложонів...
Матеріали для книги він збирав роками, побувавши в багатьох музеях і архівах України, Росії, Парижа і Стокгольма. Та ще ж - спілкування з людьми, вивчення історичної спадщини. Цій праці немає ціни!

Тому всі, хто просить слова - і голова райдержадмішстрації Віктор Чернуха, і сільський голова Віктор Мороз, і директор школи Надія Андрос з учителями Людмилою Савченко і Ніною Терещенко, і ветеран Іван Кучма, і гість з Чернігівської  райдержадміністрації Андрій Курданов, і священик Микола Яцейко - говорили щиро: книга - то велика праця. Де ще на Україні знайдеш таку? Це - не підлабузництво до генерал-майора, народного посла України, дійсного члена товариства «Інтелект нації», активного громадського діяча і знаної людини в Чернігівському земляцтві. Це - визнання написаного ним і зробленого. Було сказано, що Василь Устименко разом із побратимами-земляками посадив на корюківській землі  15 гектарів чудових молодих садів. Але ще більше зробив завдяки виданню книги. Вона -  приклад того, як треба писати про село. Не кожен на таке здатен, хоч у наш час багато хто видає книги про свої села. Жуклянська - незрівняна.
У голосі Василя Устименка - і радість, і тривога за село. Книгу написати -одне, а плече своє підставити - інше. Хіба мало тут його меценатства? Загати на ставу не було б, якби не Устименко, школу закрили б. З бідами кожен жуклянець до нього йде... Але він не всесильний. Тож і говорить: «Давайте дружніше діяти разом! Перше моє завдання - аби земля жуклянська засівалася й родила!»

Отже, у нього є вже намітки, про які поки що мови не веде. Зумів про сади подбати - зможе й про землю:
- Тож давайте, дорогі жуклівчани, частіше навідуватись до свого села, відвідувати подарунки-перлинки, залишені нам у спадок Миколою і Софією Комстадіусами - школу і церкву, тішитись щоразу рідкісною красою цієї землі. Спільно радіти сходу Сонця у Жуклі та посильно відроджувати її колишню велич. Де 6 і в яких обставинах не перебували, за будь-якої погоди, кожному із нас треба шукати Сонця в собі, тоді й іншим ставатиме світліше й тепліше...
«Шукаймо Сонце в собі!..» Хіба краще скажеш?!
У селі сьогодні славили не тільки Василя Устименка, знаного земляка із столиці, а й тих, у кого натруджені сільські руки: шанували найстаріших жінок Марфу Васильченко, якій уже 92 роки, Ганну Ментій і Варвару Литвин, яким за вісімдесят. Згадали і піднесли квіти з подарунком Вірі Міль, що колись була невтомною телятницею в радгоспі. Віддали шану ще молодій, але багатодітній матері Олені Ткаченко, привітали з днем народження колишнього сільського голову Валентину Данченко і ведучу свята Олену Мурай, культпрацівницю. Не забули про першокласників. Знайшлися вдячні слова на адресу директора школи Надії Федорівни Андрос за її вміння вчити добру.

Був і концерт. Як же без нього? З Корюківки приїхав народний колектив української народної пісні «Лілея», яким керує заслужений працівник культури України Олексій Бакута, були артисти з Холмів. І, звичайно ж, свої, де за старшу невтомна Марія Панасівна Архипенко. П’ять років колектив її «Криниченьки» мовчав, різні на те були причини. Головне: тепер виступили гарно!
Глядацький зал просто неба, білі лавочки, море квітів. Земляки з Києва, Чернігова, Корюківки, Новгорода-Сіверського. Пахне димком - оладки неподалік печуть, щоб пригостити. За школою яблуні, обсипані яблуками. Починала з них і закінчую.
Василь Устименко ще довго розмовлятиме із земляками, а нам - додому. Приїду, знову відкрию книгу. Хочеться прочитати про жуклянського Кулібіна і храм зцілення душі. А як цікаво написано про берези Ковалихи, про Василя Свириденка і його рідних, про... Про все!
Дивно влаштоване життя, а може й ні. Чому ж він, Василь Устименко, який побував у багатьох країнах Європи, Азії, Америки, Близького і Далекого Сходу, захоплювався Парижем і Віднем, Лондоном і Будапештом, Москвою і Самаркандом, Єрусалимом, Хорезмом і Сергієвим Посадом, і, як він пише, «долав відстані від шотландського Единбурга до далекосхідної Находки, перетинав Атлантичний океан, відвідував найвідоміші музеї, театри, парки й палаци світу», відвідав усі куточки Чернігівщини, добре знає Україну, найчарівнішим місцем на землі називає Жуклю?..
Це - загадка Великої Любові до землі, де народився. 


Василь Устименко підписує книгу односельцям


На святі

Зоя Шматок, тижневик «Деснянська правда» №100 (27931)

Теги: свято, книга, Зоя Шматок

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект