Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Криминальные публикации » Односельці не вірять, що Віра Бойко задушила матір і підпалила хату. Захищають


Односельці не вірять, що Віра Бойко задушила матір і підпалила хату. Захищають

Від будинку у селі Хрещатому Козелецького району лишилися тільки цегляні стіни. Минув майже місяць, а сморід від пожежі чути й досі. На обійсті домашня птиця та собака, яких господарі навідуються годувати. Чи приходить до рідної хати дух 66-річної Ольги Терещенко? Кажуть, душі тих, хто помер не своєю смертю, «прив’язані» до місця своєї загибелі.



7 жовтня о пів на одинадцяту дня загорілася хата, в якій жили Ольга Миколаївна, її донька 38-річна Віра Бойко з чоловіком Миколою і двома синами-школярами. Коли вогонь загасили, у кімнаті біля ліжка знайшли мертву господарку. На шиї баби Ольги була намотана жіноча панчоха, також виднілася подряпина на голові. Розтин показав — смерть настала від механічної асфіксії (удушення). У причетності до смерті матері правоохоронці запідозрили доньку загиблої Віру. Її спочатку затримали. «Тілесні ушкодження жінці завдала дочка. Між ними спалахнула сварка. Дочка штовхнула матір, і вона вдарилася головою. Щоб приховати сліди злочину, підозрювана вирішила зімітувати самогубство матері шляхом повішення», — повідомляла 28-річна Наталія Слабеняк, речниця головного управління Нацполіції в області.

— Брехня то все. Віра такого зробити не могла. Хоч мати допікала, вона її жаліла і любила. Як зайде Ольга кудись, шукала, плакала, — пригадує 73-річна Ольга Горбаток з Хрещатого. — і Віра, і Коля трудяги. Вона — соцпрацівник, він на тракторі. Зранку до вечора у роботі. В хаті ремонт зробили, газ, воду провели. Хазяйство велике: кілька корів, інша живність. Ольга була як квітка: повна, свіжа, бо дуже себе любила. А Віра за роботою та забаганками матері висохла. Людям не жалілася. Та хіба не видно, не чути, як там у сім’ї було?

Ольга ногу зламала, дочка їй годила. А вона тільки охкала. Бувало, вийде на вулицю на милицях, стогне перед людьми. А як ніхто не бачить — летить. Раз отак і впала. Я підійшла, допомагаю їй встати, обтрушую спідницю, а вона сторониться. Я зрозуміла, що до коліна у неї гроші були примотані, кажу: «Не бійся, у мене свої є». Не раз чула, як вона дочку і зятя кляла. Особливо, коли купили тракторець. Куркулями обзивала. Жалілася, що вони її б’ють. Сходила з дому. Якось на нежиле дворище забрела і впала у погріб. Добре, що односелець нагодився і витяг. Так вона у поліцію заявила. Сказала, що її вдома побили. Поліція привезла її до хати. Діти ще і гроші за доставку матері заплатили. Або піде з дому, заховається і спостерігає, чи її шукають. Я раз не витримала і кажу: «Чого ти знущаєшся з дітей? Вони бігають, шукають, голосять». А їй хоч би що. Коли я побачила, що пожежа, вхопила відра і чимдужче побігла до їхнього двору.

Приїхали три пожежні машини. Коли все загасили, дістали тіло. Воно не обгоріло. Дочки були: Валя, вона у нас медиком працює, і Віра. Валя каже Вірі: «У неї щось на шиї». Віру забрали, а потім і дітей-школярів допитували. Яке мали право без психолога чи директора їх забирати? Ну, засадять Віру, що робити дітям? У селі ніхто не вірить, що вона могла задушити матір.

Коли її відпустили з поліції, була пригнічена. «Віро, хоч не били тебе?» — спитала. «Краще б били», — відповіла тихо, і сльози навернулися. Кажуть, на неї тисли, говорили, що дітей заберуть.

— Складний характер був у тітки. Вона допікала дочку та її сім’ю. Кілька років тому пішла на кладовище і стала голосити на могилі чоловіка: «Забери мене до себе». Вішалася на шнурку на цвинтарі. Її рідна сестра, яка ще жива була, зняла. Я якраз проходила повз і бачила, — згадує 59-річна Ніна Лимар. — Не здивуюся, що і сама могла щось зробити. Вона ж ходила, і на руці у неї панчоха намотана була.



— Бідна Віра, яка була розкішна, а стала, як тростина. Скільки мати морально попознущалася, проклинала на все село. Вона збиралася вже і йти від неї. Хату шукала, щоб купити. Та їй кричала: «Думаєш, як відділишся, так спокій тобі буде? Я красного півня кину», — приєднується до розмови 65-річна Катерина Шульга. — Це ж вона з міста Віру витягла назад у село, бо корову комусь треба порати. Сама у білюсінькій сорочці, як цариця ходила. А дочка і сіно косила, і в’язки з травою тягала, і дрова колола. (Це ще до заміжжя — Авт.) Ольга не тільки морально знущалася над нею, а й перед людьми намагалася виставляти поганою родину дочки. Та нас не обдуриш.

Якось Ольга йшла і впала на бруківку, побилася, заповзла у кущі і стогне. Я підходжу, каже: «Мене мої побили». А від дому їхнього це далеченько. Більше години йти. Я кажу: «Аби побили, вже б кров запеклась». А на ній свіжа, видно, що тільки-но вдарилася.

Віра Бойко ніяк не може оговтатися:

— Мене забрали і чоловіка. Його добу, мене дві доби протримали. У камеру підсадили жінку, яка схиляла мене підписати все, що від мене вимагають, і зізнатися. Тій жінці років 65. Вона сказала, що убила свого чоловіка. Він ліз до неї битися, вона його штовхнула, упав на ножа. Мовляв: «Я зізналася, мені дадуть умовно». Нащо я буду себе обмовляти? Якби не адвокат, не знаю, чи відпустили б мене.

Мені показували довідку, що у матері черепно-мозкова травма і механічна асфіксія. Сестрі іншу, де тільки асфіксія.

— Віро Михайлівно, як ви думаєте, що сталося?

— Я б і сама хотіла знати. Того дня чоловік був на роботі, діти у школі. З хати останньою виходила я. Мати сиділа вдома, як завжди. Я доїхала до магазину, і виявилося, що забула гаманець. Коли повернулася, вже горіло.

— Правда, що дітей допитували без психолога?

— Не знаю. Казали, що хтось там був чужий.

— Скільки років ви з матір’ю прожили?


— Останні 13 ми разом. Мати покликала до себе, бо зламала ногу.

— За що вона вас ненавиділа?

— Не знаю. Їй все було не так. Бувало, зійде з дому, засяде у кукурудзі, а ми шукаємо. Я іноді двері замикала, щоб не сходила. Вона казала: «А як до мене хто прийде».

— Скільки разів за останній рік вона викликала на вас поліцію?

— Двічі.

— Сходили до матері на могилу?

— Аякже.

— Сниться вона, щось каже, сварить?

— Ні.

— Як сестра до вас ставиться тепер?

— Підтримує.

— Чого ж раніше не пішли жити від матері, хоча б до свекрухи? Де ви зараз живете.


— Вона казала, що пустить червоного півня. А ми стільки труда, грошей у той дім вклали. Та аби і відокремилися, не було б нам спокою.

— Може, в матері вашої щось з головою сталося?

— На обліку вона не перебувала. Просто характер мала складний.

Рідна сестра Віри Валентина Діденко захищає її. Вважає, що до смерті матері можуть бути причетні сторонні люди.

У селі знали, гроші у родини водилися. Підозри Вірі Бойко ще не вручили. Слідство очікує результатів всіх призначених експертиз. Панчоху теж відправили на дослідження.

  • Заплутана історія. Хто позбавив Ольгу Терещенко життя? Хтось сторонній, сама себе чи е вина доньки? Все треба з’ясувати слідству. Якщо хочете знати, чим скінчилася ця історія, передплачуйте «Вісник Ч».

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №45 (1799), 5 листопада 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ольга Терещенко, Віра Бойко, Козелецький район, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект