Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Криминальные публикации » Накрив подушкою, ковдрою, сів зверху, схопив за горло двома руками і душив


Накрив подушкою, ковдрою, сів зверху, схопив за горло двома руками і душив

— А хто там прийшов? — гукає з кухні 92-річна Катерина Яцела, жителька села Іржавець Ічнянського району. — Бо я вже і серед білого дня боюся. Раптом знову повернеться ота погань-душитель, — жінка обмацує мене, блокнот. — Я ж, дітко, тільки тінь бачу. Років два таке.



Онук Сергій з Києва приїхав за мною доглядати. Він і супчику зварить. З сім’єю не склалося. Отак при мені і живе. Син єдиний Петро, кликав мене до себе у Київ жити. Не погодилася. Сам слабкий, ще й дві каліки на нього повісити? Петру 73 роки, у нього цукровий діабет і ноги болять. А ще він доглядає за дружиною, вона фактично лежача. Виходила з тролейбуса, а таксі збило її. Потім ще й інсульт приключився. Сина іноді на роботу викликають. Петя працював у військовому міністерстві, у відділі кадрів. Почерк у нього ідеальний.

Отак і живемо. Вони там, а ми тут. Син постійно передає нам сумки. Та і самі не голодуємо: город є, чотири курки і півник.

Того вечора Сергій сидів під двором, а повз проходив той негідник (це про односельця 21-річного Юрія Созанакова, якого підозрює). Від людей чула про нього багато нехорошого. Він Сергію: «Дай закурити». Дав. А тоді ще й компоту попросив. Зайшли до хати, Сергій йому налив. А у нього пляшка з собою була, вибирав у сусідів картоплю. Вони вдвох і причастилися. Сиділи, потім чую, затихло. Сергій на городі наморився, пішов спати. Я думаю: «Піду замкну на ніч двері». Я ж ходжу, за стінки тримаючись. Лап-лап, а наче людина на стіні висить. Мацаю, а він на табуретці притиснувся до стіни. Я все зрозуміла. «А ну, — кажу, — вон з хати». Він наче пішов. Перевірила двері. Світла не вмикала, бо перед тим бушувала негода і його не було. Лягла, а мені не спиться. Відчуваю, хтось руками цап-цап. Я подумала Сергій, він буває перевіряє чи не вийшла я куди, бо сама назад дороги не знайду. А воно смик подушку з-під моєї голови і мені на лице, зверху ковдру накинуло, а потім ще на мене сіло, руки засунув під ковдру і давай мене душити за горло. І все це мовчки. Злякалася, хоч би, гадюка, не згвалтував. Я вже харчати почала, задихаюся, покликати Сергія не можу. Та ще не настав мій час. Дав Господь мені таку силу, що я його так вдарила ногою, що почула як він відлетів до грубки, аж заторохтіло. Певно, поцілила у причинне місце. А сама навпомацки у кімнату до онука. Заповзла за меблі, згорнулася у клубок.

Чую, шарить по хаті, гроші шукає. Я стала гукати: «Сергій, Сергій». Онук спросоння схопився: «Заблудилися?» А воно як почуло, так і дременуло. Сергій розсердився, хотів наздогнати. А я йому кажу: «Почекай, бо ще й тебе придушить. Нащо ти його привів?» Послухався, не погнався. Подзвонив старості Вірі Миколаївні. Та прийшла. Поліція через кілька днів приїхала. Все мене розпитували. Сказали, що його у селі немає. Поїхав кудись. Переживаю, а як вернеться?

* * *

— Поліція виїздила до бабусі. У неї нічого не вкрали, тілесних ушкоджень не виявлено. Заяви вона не подавала. І претензій немає. Тому і кримінального провадження по даному факту немає, — повідомила 29-річна Наталія Слабеняк, речниця обласної поліції.
  • Бракує слів...

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №42 (1796), 15 жовтня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Катерина Яцела, Ічнянський район, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект