школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » "Славних прадідів великих правнуки погані"



"Славних прадідів великих правнуки погані"

Відлунали промови на травневих урочистостях, вийшли листівки та газети з привітаннями від численних можновладців, підраховані та озвучені витрати на впорядкування місць поховань та бойової слави до Дня пам’яті... Здавалося б, з чистою совістю кожен з нас може сказати, що віддав данину, згадавши всіх героїв рідного краю, і вкотре повторити відому максиму радянського минулого: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!». Та чи справді ніщо не забулося за багаторічною традицією святкувань різного роду перемог? Чи, може, ми про когось за всім тим не те щоб «не забули», а вже й згадувати перестали?

Мабуть, справді перестали. Перестали згадувати, що, окрім страшних лихоліть Другої світової, двадцяте, та й не лише двадцяте століття принесло на нашу землю хоча й не такі глобально відчутні, проте не менш кровопролитні війни. І були інші герої, нині забуті.

1853 рік приніс на українську землю страхіття Кримської війни. Сотні молодих хлопців й чоловіків з усієї імперії, переважно з України, вимушені були кілька років проливати кров через амбіції російського імператора. Найстрашнішим в тодішніх розмовах було слово «Севастополь». Оборона цього міста увійшла в усі військові енциклопедії світу, масштабність баталій довгі роки слугувала джерелом створення героїчних полотен та кінокартин і за всім отим зовсім загубились імена тих, на чиїх плечах лежав тягар боїв. Два імені, пов’язані з Черніговом і тією війною, все ж є: полковник Микола Толмачов та генерал-майор Гордій Дроздовський. Обоє потрапили на війну у дуже молодому віці – Толмачову був 21 рік, Дроздовському не було ще й 19. Обоє пройшли саме горнило битв, обоє мали за те нагороди. Доля кожного склалася по-різному: про Толмачова відомо зовсім небагато, а от Гордій Дроздовський встиг покомандувати 167-м піхотним Острозьким полком, який ще уславить себе у Першій світовій, встиг попрацювати викладачем у двох юнкерських училищах, встиг дати світові сина Михайла, що стане відомим як керівник Білого руху на Донщині та Кубані. Обоє героїв Севастополя нині покояться на старому міському кладовищі, і якщо могилу генерала Дроздовського доглянули (у 2012-2013 роках силами ентузіастів відремонтували та оновили надгробок), то могила Миколи Толмачова виглядає сумно: з пам’ятника впав важкий гранітний хрест, сам надгробок має пошкодження, а відвідувачі сюди вже давно не приходять…



Трохи осторонь від головних алей сиротливо стримлять рештки величного пам’ятника бойовому генералу Павлу Заковенкіну. Павло Тимофійович походив зі старовинного козацького роду Заковіньок. Він командував 127-м піхотним Путивльським полком у російсько-японській війні, а до того, ще будучи поручиком, у складі гренадерського корпусу брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 років, за що заслужив Аннинську зброю. За свою кар’єру військового Заковенкін став кавалером 8 російських та 3 іноземних орденів, здобув безмежну повагу підопічних і, вочевидь, зовсім не сподівався, що встановлений на його могилі у 1914 році надгробок зацікавить радянську владу. Зацікавив. Проте не як нагадування про героя двох воєн, а як кавалок цінного мармуру. Пам’ятник розібрали, однак, мабуть, через незручність місця розташування так і не вивезли, залишивши потопати у глині й цвинтарній жимолості.

Минуло більше півстоліття від того акту вандалізму, але комунальні працівники не поспішають відновлювати надгробок, не потрібен забутий герой і містянам. Ще один учасник війни на Балканах – герой останнього штурму Плевни 13 вересня 1877 року перед її облогою – полковник Микола Ляшенко. Тоді під командуванням генерала Михайла Скобелєва імператорська армія спробувала вибити з міста війська Осман-паші, втративши при цьому 13 тисяч осіб. Микола Григорович теж знайшов спокій на старому цвинтарі, могила його теж забута.



Остання ж в історії імперського періоду Чернігова війна – Перша світова, або як її ще називали у тодішній губернській пресі – Велика Європейська – лишила у трагічний спадок місту близько 20 могил вбитих на полі бою офіцерів. Вісім могил героїв тієї війни було на старому міському цвинтарі, міська дума навіть хотіла там створити відповідний меморіал – щось на кшталт військового пантеону. ХХ століття між тим пережило лише три поховання, та ще одне вдалося буквально дивом зберегти зусиллями світлої пам’яті краєзнавця Антона Карнабіди.

То хто ж ті незаслужено забуті, що полягли у кривавих жнивах Великої Європейської війни? Це генерал-майор, кавалер Георгіївського хреста 4 ступеня та ще 5 орденів Микола Арапов, штабс-капітан Опанас Бичек та підпоручик Сергій Туменюк. Особняком у 1972 році було перепоховано на кладовище у Ялівщині поручика Василя Красовського після того, як під час риття котловану для будівлі Облпроекту на місці цвинтаря Хрестоздвиженської церкви, ківш екскаватора вигорнув на поверхню цинкову труну героя. Свого часу місто з величезною повагою ставилося до поховань військових, убитих на війні. Труни прибували залізницею зі Львова до Чернігова, переправлялися поромом через Десну, а під козацьким Катерининським собором їх зустрічало чи не все місто на чолі з мером, губернатором, архієпископом та представниками думи й земств…



Виявилося, що за довгі роки містяни збайдужіли до героїв тієї війни: за роки радянської влади було стерто з лиця землі поховання вбитих у 1915 році підпоручика, артилериста Михайла Гусєва та підполковника Бенедикта Цуревського, прапорщиків-піхотинців Михайла Індрики та Дмитра Чернова (обидва загинули у 1916), поручика 19-го стрілецького Сибірського полку Івана Шихуцького, вбитого 24 березня 1916 року… Всі вони родом з Чернігівщини. Наймолодшому було 22, найстаршому, генералу Арапову – 48. Небайдужими ентузіастами впродовж 2013-2015 років було оновлено надгробки на могилах Сергія Туменюка та Миколи Арапова. Заплановано до оновлення та ремонту надгробки вбитого 30 серпня 1914 року під Львовом Опанаса Бичека та померлого від ран у 1907 році героя російсько-японської війни, чернігівця, капітана Леоніда Речицького. Якщо буде така змога, планується капітальний ремонт пам’ятника полковнику Толмачову.

Звичайно, не лише визнані герої, а й просто відомі або шановані у минулому особистості спочивають на найбільшому некрополі Старого Чернігова. Новою позолотою засяяв надгробок легендарного морського офіцера Гурія Миткевича, першого командира міноносного пароплава «Астрабад», учасника навколосвітньої подорожі у 1880-1881 роках, вченого-математика; оновлено напис на меморіалі генералу Володимиру Глинці; відремонтовано кілька надгробків на могилах ХІХ століття.

У читача може виникнути цілком справедливе питання: а в чому ж тоді заслуга міських комунальників, які щороку освоюють сотні тисяч гривень на «впорядкування» та «благоустрій» старих цвинтарів?! Відповідь можна відшукати у паперах управління житлово-комунального господарства Чернігівської міськради. До прикладу, у 2014 році, за словами тодішнього начальника управління Геннадія Луценка, було витрачено 288 тис. грн. на «виготовлення і установку залізобетонного паркану». З тієї суми певна частина, треба думати, була витрачена і на «установку» 392 м погонних залізобетонних секцій «на кладовищах по вул. Шевченка та Старобілоуській». Що ж, до честі пана Луценка, варто зазначити, що на кладовищі по вул. Шевченка паркан справді з’явився.

Щоправда, не зовсім зрозуміло, до чого в такому разі кладовище на вул. Старобілоуській, адже паркан тут встановлено кілька десятиліть тому, а з огляду на те, що є він не скрізь по периметру і, до того ж, має купу дірок з боку стадіону «Локомотив» – схоже, що або пан Луценко володіє інформацією, не доступною звичайному обивателю, або ж з’явився якийсь якісно новий різновид паркану, побачити який неозброєним оком важко. Нещодавно у мережі Інтернет оприлюднено проект «Програми утримання місць поховань, догляду та охорони кладовищ міста Чернігова на 2016 рік», яким передбачено витратити 3 млн. 823,5 тис. грн. на заходи з утримання, охорони та впорядкування 11 міських кладовищ, що перебувають на балансі КП «Спецкомбінат КПО».



Поміж іншим, Програма передбачає: «надання естетичного вигляду території кладовищ шляхом її прибирання, озеленення, збереження ритуальної атрибутики на місцях поховань, запобігання оскверненню місць поховань, а також підтримання у належному стані пам’ятників, пам’ятних знаків», «упорядкування і ремонт братських могил, могил учасників ВВВ, учасників АТО та інших, які перебувають на державному обліку». І мета ніби зрозуміла, і прагнення міської влади цілком очевидні. Щоправда, з тексту випливає, що знову могили героїв минулих війн лишилися поза увагою, адже вони не є «учасниками ВВВ», вочевидь, і не «перебувають на державному обліку»… Простіше кажучи, про них зовсім забули. І, не зважаючи на те, що Програмою передбачено «підтримання у належному стані пам’ятників та пам’ятних знаків» (що мало б означати всіх пам’ятників), є підозра, що гроші будуть освоєні, а надгробки чернігівських героїв, яким «не пощастило» загинути до 1941 року, знову будуть ремонтуватися і доглядатися активістами та небайдужими за власний кошт.

Анатолій Новак, "Чернігівщина" №22 (579) від 2 червня 2016

Теги: День пам’яті, Анатолій Новак, "Чернігівщина"

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект