школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » В Прилуках поховали Сергія Деркача, що загинув на Луганщині



SHOPTOYS

В Прилуках поховали Сергія Деркача, що загинув на Луганщині

Ми починаємо звикати до повідомлень про загибель наших воїнів на Східній війні (або на війні проти російського імперіалізму). Мабуть, кожен прилучанин подумки заспокоювався, що не дійшла ця трагічна черга до жодного жителя міста, який був призваний до армії. Але дісталася війна і до Прилук: 30 липня біля села Шишкове Луганської області загинув перший прилучанин – сорокарічний Сергій Павлович Деркач, майор кадрової армії, замполіт 3-го танкового батальйону (Гончарівське). Він разом із водієм (з Ічнянського району) підірвався на фугасній міні. Їхня смерть була миттєвою, тому що машина, в якій вони їхали, сама перевозила боєприпаси, що й здетонували від міни. Від водія залишилися тільки фрагменти, а тіло Сергія теж постраждало від вибуху.

Сергій Павлович – батько двох доньок: восьмирічної Аліни та чотирирічної Діани. Сім’я загиблого мешкала в гуртожитку в/ч, що розташована в Гончарівському. Дружина Віта, яка теж із Прилук, роботи не мала, бо де її знайти в умовах гарнізону? Квартиру за понад 20 років служби загиблий так і не отримав, тож перед родиною постає квартирна проблема.



Якщо говорити про організацію поховання загиблого героя, то мене мучать деякі сумніви: церемонія пройшла без залучення широкого загалу міста, а ще сумніви щодо місця поховання героя. Ми всі спостерігаємо, як ховають загиблих героїв в інших містах України: ми бачимо не одного священика, бачимо, як залучені до подібних заходів військові, громадськість, учні та студенти. Ми бачимо й чуємо, як під вигуки «Герої не вмирають!» їхні тіла виносять із адмінбудівель, театрів, будинків культури та несуть центральними вулицями до спеціально виділеного місця на цвинтарі чи в центральному парку міста на алеях героїв. Мовчки винесли першого загиблого героя із будівлі розпроданого гарнізонного Будинку офіцерів і мовчки завантажили в катафалк… Одразу згадалися похоронні процесії 60-70-х років у нашому місті, коли дозволялося їх проводити центральною вулицею. На мою думку та глибоке переконання, перший загиблий герой заслуговував на подібне вшанування, а саме прощання в театрі, живий коридор зі школярів, студентів, жителів міста й поховання в Меморіалі-сквері Вічної Слави біля вічного вогню, а при цьому – спільна служба всіх церков різних конфесій. Подібний захід мав би величезне виховне значення для дітей і молоді та моралізуюче значення для дорослих.

Відповідальними за поховання Сергія Павловича були командир Прилуцького гарнізону Тітлов О.В., який переклав цю відповідальність на замполіта Демидюка Д., та міський голова разом зі своїми заступниками та чисельними радниками. Хочеться вірити, що всі вони не мали досвіду проведення подібних заходів, бо востаннє в Прилуках ховали загиблих афганців більше 20 років тому. Але ж до Сергія по Україні поховали не одного героя.

Усі повинні постійно відчувати присутність російського ворога на нашій землі, не забувати, що наша країна в стані війни, що гинуть найкращі, вшанування пам’яті яких повинне бути найкращим і найморальнішим. Наш перший герой нічим не відрізняється від тих, які поховані в Меморіалі-сквері Вічної Слави. Загинули за Україну і вони, і Сергій, тільки ті за комуністичну Україну, а Сергій – за нашу незалежну Україну, котра нам набагато ближча й дорожча і по духу, і по часу.

Кожного 9-го травня влада організовує живий коридор з учнів із квітами для вшанування загиблих ще 70 років тому. Їм поставлені пам’ятні плити та бюсти, їх мало хто пам’ятає особисто, але помпезність зберігається щороку. Чому байдуже-скромно обійшлися з нашим сучасним героєм? Чому не спромоглися розмістити хоча б фото Сергія на тому місці, де була встановлена імпровізована стела пам’яті героїв Майдану? Жертви Східної війни – це продовження чорного списку Небесної сотні! Чому ніхто з керівників не здогадався оголосити траур по першому загиблому герою війни? На гідному рівні має бути вшанування героя нашого часу, бо дуже багато ми говоримо про «ту» війну та її героїв, але ігноруємо сучасну війну з її героями, а вони – поруч нас.

Дивує позиція міських церков Московського патріархату, які повністю відсторонилися від такої важливої події, як поховання першого загиблого на об’явленій московським «царем» війні. Якщо вони не бажають стояти поруч зі священиком іншої конфесії, якщо їх не об’єднує спільна печаль за загиблим, то чому вони чекають на адекватну повагу з боку прилучан? І взагалі, чому ми повинні закривати очі на присутність на українській землі патріархату ворогуючої Московської держави? Питання до всіх: чи цікавилися ви, священики якого патріархату відспівують загиблих в АТО? А священики якого патріархату стояли пліч-о-пліч із героями Майдану? Родич загиблого на цвинтарі нагадав: «Не забудьте сім’ю Сергія, не забудьте про свої обіцянки її підтримувати. Якщо збрешете, то підуть хлопці на Київ». А ще прозвучало на цвинтарі питання: чому не йдуть в зону АТО мажори, їхні синки, депутати, чиновники та «прочая паразитирующая публика»?

На моє глибоке переконання, тіло Сергія Павловича повинно бути перепоховане в Меморіалі-сквері Вічної Слави. Повага, пам’ять і слава – порівну на всіх героїв. Це перше, а по-друге, питання з квартирною проблемою сім’ї загиблого вирішується дуже просто: прослідкуємо, на скільки за вісім років Беркута просунулася квартирна черга в нашому місті. Скажу зразу – ні на скільки. Всі безхазяйні квартири або продавалися, або трималися як «НЗ» для підходящих персон, як, наприклад, колишнього начальника міліції, який був засланий до нас регіоналами з Луганська, – Курамшина. Беркут надав йому двокімнатну квартиру, вікна якої виходять на Центральну площу, а згодом так звані члени виконкому (яких так і не замінить нинішній мер) дозволили йому приватизувати її, і це при тому, що в Луганську він не жив у гуртожитку. Пропонуємо йому віддати свою квартиру сім’ї загиблого Сергія, а самому повернутися додому, аби взяти участь в АТО у своєму рідному краї, – дякувати природі, він не позбавлений здоров’я.

На поминках Сергія депутатка Дановська («ласточка» від ПР) сказала, що Сергій – «это первая ласточка». Порівняння, недоречне і якесь «каркающее», «різонуло вуха» всіх присутніх і викликало осуд. Але суть у тому, щоб ця «ласточка» була першою і останньою. Хай усі хлопці повернуться додому, бо на них чекає багато справ. Тільки б вони пересвідчилися, що недаремно ризикували своїм життям і що зміни дійсно відбулися. Та поки що змін ми ще не бачили. Хлопці, повертайтеся, вас чекають!

Ольга Костюк, сайт http://gradpryluky.info

Теги: Сергій Деркач, похорон, Прилуки

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект