Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Видеосюжеты » Легка промисловість України на 80% залежить від імпортної сировини


Легка промисловість України на 80% залежить від імпортної сировини

Про заплутаний клубочок, який несподівано виявили, коли вхопилися за традиційну для України лляну ниточку.
Здавалося, що треба, щоб пошити українську сукню, - купити тканину, розкроїти, зістрочити і готово. Ну звичайно з любов’ю і майстерними руками наших чудових кравчинь. Але насправді, для того, щоб пришити лейбу «Зроблено в Україні» потрібна ціла окрема галузь. Бо до того, як вийде красива сукня, льон треба випрясти у нитку, з нитки виткати полотно, тканину пофарбувати, розробити та виготовити ґудзик, блискавку, мереживо, тасьму, стрічку. Ціла промислова махина із сотнями заводів, тисячами робочих місць, зі сплаченими податками і виплаченими зарплатами. Тобто мільярди гривень, які ми мали б заробляти. Але куди вся ця махина поділася. Оксана Радіонова розібрала сукню буквально на деталі, щоб з’ясувати, скільки ж в ній «Made in Ukraine».



Відомий український дизайнер Андре Тан показує новинку сезону. «Этот итальянский лен такой тонкий. Наш лен аж царапает кожу».

А це вже рідне. Магазин місцевого льонокомбінату. Тут теж хизуються новинками.

«Тканина не українська. На жаль, поки ми таку тканину не виготовляємо».

Змушені купувати іноземну, бо наше лляне полотно і вдень із свічкою не знайдеш.

«Мы не знаем, где его купить, его нет».

У пошуках льону

Навколо мене ростуть тисячі майбутніх суконь чи сорочок. Це поле з льоном довгунцем, з якого роблять комфортну, екологічно чисту та престижну в усьому світі лляну тканину.

Цьогоріч на всю Україну льон посіяли лише 4 підприємства. Площа мізерна. Всього близько тисячі гектарів. А ще 20 років тому сіяли майже в 30 раз більше. Тож ми ледь знайшли тих, хто сьогодні ще сіє та переробляє льон.

ПАТ «Новгород-Волинський льонозавод». Тут із стебел роблять лляне волокно для ниток, з яких потім буде пряжа, а вже з неї тканина. Все в ручну, ще на радянському обладнані. Купувати нове – дорого.

Щоб носити нові сорочки та сукню, в Європі льонарство підтримує держава. У нас – ні. А ризикувати бізнес не поспішає.

Юрій Борецький, директор льонозаводу: «Льонарство для нашого підприємства це більше хобі, чим бізнес. З точки зору бізнесу набагато вигідніше вирощувати зернові культури, ріпак, сою».

Ось це довге сіре волосся насправді міцне волокно льону. З нього роблять екологічно чисту лляну тканину. Однак нині всю цю сировину на переробку відправляють до Китаю, адже в Україні не залишилось заводів, які б могли робити з льону нитки.

Ольга Степанюк, майстриня сировинної бази льонозаводу: «Відправляли в Житомир на льонокомбінат. На даний час він не працює. Все розвалилося. Тому ми змушені відправляти в Китай».

Текстильні руїни

Ці руїни колишній Херсонський бавовняний комбінат. Гігант, на якому і вдень, і вночі гули ткацькі верстати. Тут працювали 20 тисяч робітників, згадує одна з них.

«Это было здание второй прядильной фабрики. Сейчас, как вы видите, только наружная стена осталась, а там развалины. А разваливали лишь только для того, чтобы вытащить металл. Я стараюсь даже не смотреть – душа болит, сердце болит смотреть на это».

Більшість текстильних комбінатів нині мертві. Торік ми втратили комбінат у Тернополі, не працює Житомирський льонокомбінат, втрачений Донецький бавовняний, зникли всі прядильні комбінати. Київського шовкового комбінату, на якому виготовляли натуральний шовк, теж уже немає.

Якщо на початку 90-х на одного українця припадало 20 м2 вітчизняної тканини, то нині лише 2 м2.

Тетяна Ізовіт, президентка правління асоціації «Укрлегпром»: «Дійсно, українська легка промисловість імпортозалежна від сировини майже на 90%. На жаль, мало виробників тканин. Держава не сприяє глибинній переробці і того, щоб власна сировинна база розивалася».

Ми робили все – від бавовняних ниток, ґудзиків та блискавок до натурального шовку. В галузі працювало 750 тисяч, здебільшого жінок. Нині трохи більше 100 працівників. Галузь втратила позиції, але говорити про її повну зупинку неможна. Скоріше про клінічну смерть, з якого легка промисловість потроху почала виходити.


Своє краще?


Чернігів. Ткацька фабрика. Таких підприємств нині в Україні одиниці. Тут виготовляють 100% бавовну. Наприклад, ось в цьому рулоні 2,5 тисячі метрів тканини. Цього вистачило аби пошити майже тисячу комплектів постільної білизни. А ще скатертини, рушники. Тут виготовляють бавовну лише для домашнього текстилю.

Підприємству всього півтора року. Втім, обладнання купили старе у Європі. Нове придбати без кредитів нереально. Але і на старенькому французькому щомісяця виготовляють 450 км тканини. Цього б вистачило на дорогу від Києва до Одеси.
З неї шиють постіль для дитсадків, Укрзалізниці та армії.

Володимир Марценюк, директор текстильної фабрики: «Прядильных хлопковых фабрик не существует. Можно сказать отсутствуют и ткацкие фабрики. Поэтому нам приходится возить за 4-5 тысяч километров, с разных стран мира – Узбекистан, Азербайджан, Туркменистан».

Фарби теж іноземні, бо українських просто немає.

З нитками в Україні теж все не просто. 90% на ринку це імпорт, переважно з Китаю. Але 3 роки тому ситуація змінилася і у нас з’явилася перша і поки що єдина на всю Україну фабрика з виготовлення ниток. Тож ось ця біла бабіна справа рук вже наших українських ниткових майстрів.

Створити власну фабрику підштовхнула війна з Росією. До 2014 року більшість ниток купували у Санкт-Петербурзі, в комбінаті гіганті імені Кірова. Та заправляти голку ворожими російськими нитками, аби шити військову форму для наших солдатів, не наважувалися, каже засновник фабрики.

Сировину беруть китайську, фарбу у німців і вже тут її перетворюють на висококласні нитки. Навчилися робити до 400 відтінків. Сьогодні 10% швейних ниток в Україні народжується в цих цехах під Києвом. Єдина дивна річ, український товар на 20% виходить дорожчий за китайський, привезений за 6 тисяч кілометрів.

«Ми будемо робити краще за Китай, якісніше за Китай і швидше за Китай. Ми змогли вийти на зовнішні ринки і зробити перший контракт до Німеччини».

Золоті руки для чужих

Що ми робимо більш-менш успішно самі, то це пошив. Українські дизайнери, швачки та закрійниці роблять усе – від шкарпеток до сумок та взуття. Нині в Україні працює понад 1,5 тисячі швейних підприємств. І майже всі працюють з іноземною сировиною.

Андре Тан, дизайнер: «Нитки немецкие, молнии швейцарские, шелк и лен итальянский. Получается, мы производим только нашими прекрасными ручками в Украине».

А от ручки ці віртуозно шиють не для нас з вами, а на імпорт – для Версачі, Гучі чи Діор.

Олександр Соколовский, віце-президент Асоціації підприємств «Укрлегпром»: «Большинство предприятий в Украине (80%) работает по давальческим схемам – шьет на заказа одежду в Европу и получает очень небольшие деньги за свою работу».

Поки так буде програватимуть усі.

Чому ми купуємо китайське? Бо немає грошей. Чому немає грошей? Бо не робимо свого. Хоча традиційно своє з льону.

Компанія Олександра намагається розірвати це коло.

Олександр Соколовский, віце-президент Асоціації підприємств «Укрлегпром»: «Задача стоит: наладить производство своей продукции с большой добавленной стоимостью. То есть, только это поможет нормально зарабатывать, развивать свое производство, держать зарплаты выше среднерыночных по отросли».

Та попри явні успіхи, тут теж потерпають від залежності в імпортній сировині, податкової зарегульованості, чорних потоків секонд-хенду та відсутності державного бачення – від поля, де росте льон, до магазину одягу.

Андре Тан, дизайнер: «Если бы у нас был полный цикл – производство ткани, производство фурнитуры и пошив, который у нас и так прекрасен, то, я уверен, ВВП нашей страны в N-ть раз бы увеличилось, только благодаря легкой промышленности, потому что это быстро оборачиваемые деньги».

І поки не буде замкнутого циклу виробництва. Пошити у Києві чи Чернігові сукню, українською язик не повернеться назвати. Бо льон, з якого її пошили, білоруський, мереживо – італійське, нитки – китайські, ґудзики – турецькі, а блискавка приїхала з Бангладеш. З українського в ній лише руки наших майстринь. Та й ті оцінять найімовірніше покупці в Європі.

Сюжет телеканалу «1+1», «ТСН»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: легка промисловість, льон, тканина, нитки, «1+1», «ТСН»

Добавить в:


ЦентрКомплект