• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Блоги » Блог efim » Вселенське рівняння. Частина 6


реклама

Вселенське рівняння. Частина 6

31 Марта 2021 08:44   Просмотров: 435
Метки:
Нравится Рейтинг поста: + 4

 

Частина 6.

Патрик. Сон

Ніч. Тиша заспокійливою пеленою накрила маленьке містечко неподалік від Ерфурта. Вчорашні турботи лишилися у минулому, новим лише тільки належало з’явитися на цей світ. Рано вранці, коли вогненно-жовтий вселенський будильник осяє своїми променями ще сонний небозвід, виникає необхідність вибиратися із п’янких обіймів морфея, а нині можна сміливо відігнати тривожні думки і насолоджуватися благословенним спокоєм.

Сон – це, без сумніву, один із  найбільш коштовних подарунків, котрими наділив своїх улюблених чад Творець.

Люди відрізняються один від одного не лише за кольором шкіри та соціальним статусом або за підбором притаманних лише цьому індивідуму багажем умінь та навичок, бажань і смаків, але і за можливостями втілення в життя своїх мрій. Для прикладу, літній джентльмен, навчений життєвим досвідом, не міг, якби йому того не хотілося, втілити у життя пристрасні поривання своєї юності. Нажаль, він уже ніколи не буде гарцювати на гнідому огиру, притискуючи до себе тендітне тіло коханої дівчини. Старий чудово розуміє, що йому більше не судилося затіяти бійку в пивному барі із знахабнілими футбольними фанатами. Цього не буде. А що ж тоді чекає на шановного сивочолого пана? Скоріш за все, старість підготувала для нього крісло-качалку, у якому той буде сидіти з ранку і до пізнього вечора на терасі свого благенького будинку. Життєвий цикл, так як і сонячний шлях небокраєм, неможливо повернути назад, якби того не хотілося.

Молодий хлопець, що лежить на лікарняному ліжку онкологічного диспансеру, точно знає про примарність своїх сміливих фантазій. Навряд чи хлопцю вдасться вийти звідси цілковито здоровим, скоріше за все, карколомна кар’єра нападника в улюбленому хокейному клубі йому не світить. Що доля приготувала для нього? Чому це сталося саме з ним? За якої причини? За які гріхи? Що поганого встиг зробити цей хлопчина? У зв’язку з чим підступна доля приланцювала неокріпле тіло до лікарняного ліжка? Це відомо лише Богу. А Всевишній, як відомо, не перед ким не звітується про свої рішення.

Але доля, яка інколи жорстоко карає своїх дітей за приховані від їх розуміння гріхи, все ж приготувала для них один порятунок. І цим блаженним рятунком є саме сон. Під час сну у людини з’являються воістину безмежні можливості. Це чудовий шанс, хай і на короткий час вирватися із старого немічного тіла,  і знову відчути молодецьку силу і азарт, пронестися швидше за вітер крижаною гладдю, жваво розштовхуючи плечима захисників ворожих воріт, або пригорнути кохану, незворотньо викрадену цим несправедливим світом.

Морфей люб’язно надає сплячому безмежні можливості для найбільш активного втілення заповітних бажань. Хай їх щастя швидкоплинне, хай це ілюзія. Але що є усе наше життя? Цілком можливо – велика вселенська ілюзія.

Пройдуть роки, і мудрі вчені, без сумніву, доведуть, що наше тлінне існування – лише солодкий сон. Ми, насправді, які-небудь величні створіння, що спокійно заснули у цьому пречудовому світі. А все, що відбувається з нами, - це лише міраж, гра, і не більше, але зрозуміти це можливо лише після цілковитого пробудження.

Нічний відпочинок дозволяє людині поновити загублені за метушливий, повний невідкладних клопотів, день життєві сили; так повеліла природа, і це правильно. Ось тільки до молодого священика сон ніяк не бажав являтися, не дивлячись на обтяжливе чекання.

Патрик прокинувся у дві години ночі. Це траплялося вже не в перший раз: саме в дві години молодий слуга  Божий  із вигуком підхоплювався зі свого лежака. Він часто жартома розмірковував, що якби цей обтягнутий темною шкірою диван відвезти до Гамбурга, місцеві антиквари відірвали б його разом із руками, і падре повернувся до свого маленького затишного містечка доволі заможною людиною. Цілком зрозуміло, що собі Патрик  не взяв би і десяти євро – все на благо громади і служінню Господу. А поки що ця чудова подія не відбулася, доводилося використовувати раритет за прямим призначенням. Тільки останнім часом виходило все гірше і гірше. Вже два тижні кожної ночі рівно о другій годині священика будило одне і теж нічне видіння.

Патрику мариться, що він стоїть перед входом до кирхи і прощається із місцевими прихожанами після завершення недільної меси. Ось він дає останні настанови дітям Господнім, гладить вихрясті голівки малят, привітно махає рукою листоноші, що проїжджає мимо. І раптом пастор помічає, що кам’яною доріжкою прямо до нього не поспішаючи іде красивий юнак. Намагатися хоч як змалювати цього чарівного ангела людською мовою було зовсім неможливо – його потрібно бачити. Будь які епітети: чарівний, неперевершений, божественний – не могли передати і малої частинки краси і граціозності молодої людини. У кожному сні Патрик стояв зачарований, не в змозі поворухнутися, або щось сказати, а посланець небес,  в ореолі яскравого світла, наближався.

Що робити? Ці думки болісно зранили свідомість священика. Хто цей небожитель? Що йому потрібно? У тому, що таке величне створіння могло спуститися лише з неба, святий отець не сумнівався ні на одну мить. Це провісник Бога. Напевне, Всевишній побажав доручити своєму старанному і відданому слузі відповідальне і надзвичайно важливе завдання, і цей світлоносний провісник зараз повідомить його.

Кожну ніч одне і теж. Чарівний юнак граційно підходить до падре, навіть не підходить – це слово не  може повно передати чудову манеру пересування, котрою Творець нагородив свого посланця – він не іде, він пливе у повітрі, ледве торкаючись ступнями ніг грішної землі. А Патрик стоїть як вкопаний, не маючи сили зрушити і хоч щось промовити. Наблизившись до священика, блискучий юнак уважно вдивляється йому прямо у вічі. Довго-довго, і від цього чаруючого погляду усе єство пастора починає ніжно тріпотіти. Скільки неймовірної любові випромінює цей проникливий  погляд! Святого отця раз по раз охоплює почуття, що ці темно-карі очі заглядають прямо у його душу і розуміють всі його почуття та переживання.

Одне запитання, лише одне – ось і все про що може мріяти непоказний пастор. Це те єдине, що в силах вимовити раптово занімівши вуста. «Хто ти?» - повторює Патрик із ночі в ніч. Безперечно, десь глибоко у душі він і не сміє розраховувати на відповідь. Ким він взагалі себе уявив, чорт забирай? Чи, може, уявив, що заслуговує на право отримувати роз’яснення від посланця неба? «Гординя охопила», - докоряв собі священик за не достойну служителя Бога поведінку.

Та чудовий юнак, поза сумнівом, прочитав у серці священика цей самокараючий докір, і чарівний посланник зовсім не засуджує його, а навпаки, дивиться з любов’ю та  співчуттям.

-              Я посланий  Богом, щоб врятувати цю грішну землю від погибелі, - відповідає юнак. – На небесах спостерігають за тобою від самого народження.

За ним уважно спостерігають! Ця думка замість очікуваної радості викликає у душі пастора ніяковіння. Він чомусь починає  поквапливо перебирати у голові усі події прожитого життя. Ось перший спогад, дитинство. Маленький Патрик безтурботно бавиться з батьком на галявині біля будинку, ось люба матуся веде  початкуючого учня до школи, де мудрі педагоги засіють в йому зерно стремління до знань та наполегливість у навчанні.  Потім ланцюг важких негараздів, які впали на його родину. Смерть матері, безпробудне пияцтво батька,знову похорони. Ось молодий семінарист з упертістю Сізифа, вбирає усім своїм єством Закон Божий.

В одну мить усе нетривале життя святого отця промайнуло перед внутрішнім поглядом. Що ж його так схвилювало і змусило тремтіти? Він же і так добре знав, що за кожним своїм творінням Господь спостерігає з небес, і

навіть ангелів приставляє научати нерозумних дітей. Патрик не міг бути виключенням. Але причаєний страх, який усе свідоме життя мордував пастора, з появою цього юнака став виходити на зовні. Страшна таїна, бридкий секрет, котрий служитель Бога неймовірним зусиллями приховував від своєї пастви, і навіть від себе самого, підколодною змією зашипів  із тьмяних глибин свідомості.

                Нажаль, візит божого посланця ніскільки не порадував священика, а навпаки, довів до панічного страху. Він не чикав благословення чи нагороди за свою віддану службу Всевишньому. Святий отець напевне знав, що Бог не вибачить його смертний гріх, і цей чудовий юнак з’явився біля дверей його кирхи не для того,щоб висловити радощі небес за свого вірного слугу. Навпаки, він прийшов, щоб покарати закоренілого грішника за його вчинок, подвійно тяжкий, оскільки на ньому була сутана, і лицемір навіть мав недопустиму наглість вчити заблудлих овець Господніх як  позбавитися скверни.

                «Покарання за гріх – смерть». Це місце із святого писання закарбувалося у свідомості Патрика безкінечним докором. Ні, зовсім не дякувати за вірну службу з’явився цей ангел, а кинути нікчемного грішника в потойбіччя, де йому, до речі, і місце. Але сумні думки пригніченого своєю ницістю слуги Божого перериває промова посланця: « Я прийшов, щоб позбавити дітей Божих від гієни вогняної і одвічних страждань. Ти повинен допомогти мені у цій боротьбі».

                Серце падре рвалося із грудей. Як же це так? Ангел зійшов з небес для того, щоб покарати грішника?! Його, Патрика, навіть запрошують прийняти участь у спасінні світу! Що ж це відбувається таке? Невже це правда? Невідворотна хвиля щастя перетрушує все єство святого отця: Господь обрав для такої відповідальної місії саме його! Що він міг відповісти? Нічого, лише стояв і беззвучно рухав губами.

-              Я бачу, ти здивований? – продовжував юнак. -   Марно. Ревною службою і проповідуванням святого слова і божественної істини ти заробив прихильність  неба.

Оце так зворот! Його не лише не збиралися карати, він навіть заслужив прихильність!  Це було справжнє чудо, яке не складувалося у голові. Він обраний для найбільш почесної служби, про яку мріє кожен воїн Господа.

-              Прислужники сатани доволі розплодилися на землі. Я посланий Небом, щоб звоювати їх і кинути до пекла до  їх брехливого батька на вічні муки, - юнак говорив неспішно і трішки монотонно.

«Ваш батько сатана, і ви поспішаєте виконати забаганки батька вашого» -  блискавкою пронеслося у свідомості Патрика. Так дійсно, слуги диявола заполонили собою оселю, створену Творцем за великою милостю Його і передану любим дітям, щоб вони, не знаючи горя, плодилися і розмножувалися, жили довго і щасливо. Тільки ворог роду людського і його потворні раби з усіх сил намагаються збити зі шляху істинного нерозумних чад Господніх, вдень і вночі плетучи свої підступи та інтриги і розставляють липучі сіті спокуси. Багато незміцнівших у вірі душ затягували ці мерзотні павуки в болото гієни вогняної, щоб страждали вони там до кончини віку.

«Вірний слуга Бога, чи готовий ти стати під знамена війська небесного і дати вирішальний бій сатані і ангелам його?» - вимовив карбуючи кожне слово світоносний воїн.

Чи готовий він? Що за питання! Щоб удостоїтись такої честі, він ладен на колінах проповзти три рази навколо земної кулі, переплести усі земні океани, піднятися без страхування на усі найвищі піки світу. Пастор був готовим на все вище перераховане без найменшого вагання, адже Господь вирішив не карати свого нещасного слугу, Він зрозумів і пробачив його. Тим паче, що  за великим рахунком, Патрик був не винуватим у своєму відступництві, але,разом з тим, ніколи не смів допускати у своє серце навіть тіні виправдання.

А тут такий порятунок! Що він міг відповісти? Усі слова застрягли  у горлі, та їми і неможливо виразити ту цілковиту ступінь захоплення і благословенного полегшення, яке відчував у цю мить молодий падре. Він зовсім не хотів говорити, більш за все Патрик бажав притиснутися до широких грудей свого рятівника і заплакати від щастя.

Але така сльозлива поведінка була не гідна майбутнього воїна раті небесної, демони повинні тремтіти лише при одній його появі. «Віруєш в Бога, друже? Добре робиш. Демони також вірують і тріпочуть»,  - згадав вислів мудрого апостола Патрик. Сили зла повинні з жахом розбігатися при згадці Його імені, так що сентименти доведеться сховати в найпотаємніші куточки своєї душі, і надовго, - може навіть, назавжди.

-              Ми чекаємо на відповідь, - вимовив ангелоликий.

-              Так, - ось і все, що зміг породити на світ Божий приголомшений лицар, тільки цей затиснутий звук.

-              Ти прийняв правильне рішення.

Правильне? Звісно, навіть не правильне, а єдино можливе для людини, яка вирішила присвятити своє життя служінню Богу. А що ще він міг відповісти? Відмовитися? Ніколи!!! Він доведе Всевишньому свою відданість, хоч, скоріш за все, і згине на цій ниві.

                Проте, усе це було не суттєвим. «Не бійся вбиваючих тіло, душу ж не змігши загубити» - ці слова Спасителя пройшли через віки, і скоріш за все вселена пройде, а ці слова – ніколи.

Але що він повинен робити? З яких кроків розпочати? Куди йти? Німе запитання читалося у очах, що блистіли від сліз замилування.

Посланник Бога посміхнувся і трішки протяжно відповів на його  безсловесне запитання: «Чекай, я прийду до тебе, і ти будеш допомагати мені у боротьбі зі злом, яке захопило Землю».

Після цих слів чарівний юнак брав за плече Патрика, і той миттєво прокидався, підхоплюючись на своєму древньому дивані. Перше, що священик робив, це негайно дивився на будильник, який стояв на приліжковій тумбочці. Дві години. Як завжди, рівно дві.

Що ж це було? Нав’язливе сновидіння, породжене його вимученою психікою, чи послання від світлих сил, котрим вірою і правдою протягом всього життя служив пастор? Він не міг відповісти напевно. Хто знає, може – це плід розбурханої уяви, а може – знак Неба.

Патрик знав, що коли він встане із ліжка, і новий день підхопить його вихром турбот, сон забудеться, це вже перевірено. І кожний вечір після прочитання молитви святий отець благоговійно відходив у обійми морфея, в надії, що це видіння більше не повториться.

Стали позначатися пагубні наслідки недосипу – пастор став впадати у сонливість на проповідях, а це вже нікуди не годилося.

Але сон повторювався кожну ніч, і чудодійний юнак знову і знову закликав свого майбутнього помічника до бою.

Добавить в: