МагрАвто
МагрАвто
МагрАвто
МагрАвто
МагрАвто
МагрАвто
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Орлику та Мосі ласочка плете коси



Орлику та Мосі ласочка плете коси

Добре їхати взимку на санях, запряжених парою коней. Снігу намело чимало, дерев’яні полози ковзають по білій дорозі.

— Ану, тримайтеся за штиря і суньтеся трохи назад, покручу! — раптом пропонує 27-річнии Віталій Морфлюк. Розвертає, пришпорює — і коні починають крутити сани по п’ятачку на роздоріжжі двох вулиць. Крутіше, ніж на машині. Мимо пролітають хати, кучугури снігу край дороги. «Хоч приземлятися м’яко буде», — мелькнуло в голові. Репетувала, та на санях утрималася.

А взагалі-то, ми їдемо в центр. Субота — базарний день у селі Головеньки Борзнянського району. В кого коні, за покупками вибираються возом чи саньми.

У Головеньках коней тримають не для краси. Обробляють городи, возять дрова з лісу, городину, сіно. Розподять, перепродають.



Віталій Морфлюк і його пара коней у центрі села Головеньки Борзнянського району

Перш ніж запрягати, їх треба напоїти

У Віталія Морфлюка в хазяйстві троє коней. 9-річна кобила Мося та 18-річний рудий кінь Орлик ходять у парі. Є ще 9-місячний Майор, син Мосі. Стояли втрьох, але малий підріс, почав кусати кобилу. Довелося відселити.

— Перш ніж запрягати, коней треба напоїти, — говорить молодший господар. — Особливо як далеко їхати.

Мати, 52-річна Ніна Миколаївна, виносить відро води. З сараю через прорізи виглядають коні. В кожного своє віконце, зверху — годівниця з сіном.

— Не мерзнуть вони?

— Якщо корм є, не замерзнуть. Коровам на фермі теж ніхто обігрівачі не вмикає, — запевняє Ніна Морфлюк.

Батько, 55-річний Василь Федорович, виводить гніду Моею. Кобила тикає морду у відро з водою. Віталій тим часом настилає сіна на сани, щоб м’якше сидіти, розправляє вилами.

— Часто пару запрягаєте? — питаю.

— Буквально вчора їздив у ліс, у справах.

Віталій працює в Києві на будівництві. Зараз на «зимових канікулах». Поки не викличуть знов.

Надіває на Мосю хомут. Засупонює його.

— Супоня — така шкіряна система, мотузка. Хомут складається з двох кліщів, ось вони, — показує. — І щоб не розпадався, вони стягуються супонею.


Ніна Миколаївна та Василь Федорович Морфлюки

Вставив у рот кобилі металеве гудило. Це щоб швидше її зупинити, як треба.

Батько йде по другого коня.

Орлик рудий і трохи менший, присадкуватий. Слухняно просовує голову в хомут.

— Злигувачка зв’язує між собою коней, щоб не розбігалися. Робиться з поводів. Зціпив — злигувачка, відчепив — просто повід. За гудило чіпляється вуздечка (або обродка), вона з тісьми.

Це натягач, — Віталій піднімає довгу палицю між парою і зашморгує на її кінці обидва натягані. — У возі ця палка — дишло, воно ще й колеса повертає. В санях — нерегульована система. Страшнувато їздити через те, що можна машину задіти. Ще є війце. Натягач зупиняє коней, а війце — сани.

Потім до вуздечки пристібаємо віжки.

— А ото позаду що за механізм? — стоячи за кобилою, тицяю пальцем на складну систему кріплення до саней.

— Обережно, вона б’ється! — застерігає Віталій. Відстрибую.—Збоку коня йде посторонок, до нього чіпляється обарок. Позаду два одинарні обарки і один корінний. Це все для регуляції тяги. Щоб коням легше було і тягнули рівномірно.

Збрую везуть звідусіль

— Усі ці тесьми, збрую купляємо на базарі. В Головеньки привозять усе, аби ваші гроші. З Седнева, з Мени, з Конотопа. Бо знають, що в селі багато коней. Оцей хомут, що на кобилі, сам зробив. Він шкіряний, халяви від старих чобіт пішли. Кліщі зі старого хомута взяв. А лямець у нього — із збитого валянка, як ото раніше ходили. (Лямець — те, що кладеться до коневої шиї). Якби матеріал був, то й робив би сам. Ще можна наритник сюди, щоб хомут не спадав і для краси.

Хомут на Орлику з дерматину. Частково тільки шкіра. А отут, — показує з вивороту, — набивається різак. Солома.

— Це йому, як мужчині, жорсткіше?

— Хомут поламався, я новий такий на базарі купив. Шкіряних уже не шиють.

У 12 робив санки з шовковиці

— Узимку їздимо на санях, влітку на возі, — каже Морфлюк. — Возів три. І ще ось який раритет покажу, — веде на город. Там стоїть віз на дерев’яних колесах. — Цей четвертий. їжджу траву косить. Зараз вози всі на гумовім ходу. А цей я купив спеціально, як старовину.

— Звідки така тяга до коней?

— Батько їздовим працював у колгоспі. І я малим постійно там був, — каже Віталій.

— Купили додому коняку, — згадує Ніна Миколаївна. — Ще ж не було ґринджол (має на увазі сани, що запрягаються) отаких великих. А йому хотілося покататися зимою на санчатах. Тут у нас росте шовковиці чимало. Так він піде, випиляє дрючок, полози зробить... 12 год було. А це ж скільки роботи: сокирою, пилочкою. Задєлає санчатка, запрягає коня і їде.

І такий інтерес був до цього, що не розказать. Поламаються — пішов другі зробив.

За компанію потягнуть більше

— Коней тримають півсела, — каже Ніна Миколаївна. — І розорати город, і обгорнути картоплю, гребка, копалка — все покупляли.

— Трактором легше...

— Ну, на тракторця ще стягтися треба.

Бідкався один: «На трактор стільки запчастин іде, скільки солярки...» Кажу: ти трактором літом попользуєшся, та й поставиш. А коні й зимою їдять.

— Чим годуєте?


— Сіно, кукурудза, буряк, овес. Усе самі вирощуємо.

— Чому їх у пари запрягають?


— На одну коняку можна навантажити, наприклад, півтонни. А на пару — півтори, а то й дві тонни. Тягти їм удвох набагато легше. І на городі працювати так само, — роз’яснює Віталій. — Пару запрягаю, як рядки нарізаю і картоплю копаю. Вибираємо спеціальною копалкою для коней, на двох колесах. Косарка на пару чіпляється. Сіно парою перевожу.

А так, як обгортать картоплю, — краще одним. Менше витопче. Сапувати чи розорати — теж одним конем. Гребка, сіно гребти, — на одного.

Ми все кіньми робимо, оре тільки трактор, бо городу багато.

Невеликий заробіток є. Люди просять зoрати, обгорнути — 10 гривень сотка. Картоплю вибрати —15. Як я в Києві, батько цим завідує.

Щоб не билися, треба коней вигулювати кожен день. Коли жеребець не запрягається, щоб на поводі по кругу бігав.

— Скільки зараз кінь коштує?

— Від 15 до 25 тисяч гривень, — каже Віталій. — Залежить від хазяїна, як він коня цінить. 6 такі, що на м’ясо продають, собі тільки 2-3 тисячі накидають. Я на м’ясо не продаю — жалко.

Ласочка Орлика полюбила

— Підстригати їх треба?

— У кобили чолка не росте. Коневі ж підстригаю, — розповідає Віталій. — А гриви їм ласочка заплітає. Значить, коня у дворі ласочка полюбила, треба, щоб у хазяйстві був.

Віталій знаходить у рудій гриві Орлика дві довгі коси. Плетіння не таке рівне, як плела б людина, але само б так не закрутилося, і на кобилі є, не така туга.


Ласочка (ласка). Фото з Інтернету

— Ви бачили, як вона те робить? — дивуюся.

— Я сама бачила, як вона плете, — каже Ніна Миколаївна. — Сиділа у коня на гриві: малесенькі такі лапки, і вона ото крутить, крутить. Ласочка — маленьке довгеньке звірятко. У дворі бігає, — пояснює. — А коси як заплете, не можна ніяк розплести.

І кажуть, яка ласочка, такої масті треба й корову тримати, й коня. Тоді худоба буде гарно плодитися, і доїтися, і працювати. У нас у хліві, де корови, була біленька. А в конюшні живе руденька.

— А що вона їсть?

— Не знаю. Ми ж її не годуємо. Орлик надійний, але старий кінь, не любить музики. Ні як співають, ні як сучасні пісні включають.

Ми колись з кумом, ще як були років по 20, їздили на сусіднє село, Долинське, гулять до дівчат. Ще в парі Сірий був, такий здоровий кінь, важковоз. Дак ото як заспіваєм «Кльон шумить», їх зразу не вдержиш. Мені й голову розбивали, як сані перевертали.

— Чого лякалися?

— Як ту пісню заведемо, то вони знають, що ми вже п’яні. І треба скоріше їхати.

На базарі в той день було всього дві пари коней, і проїхали три однокінки. Та й базар вже збирався — холодно.

P.S. А в місті думають, що конями зараз у селі вже ніхто нічого не робить. Ще й як роблять!

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №6 (1657), 8 лютого 2018 року

Теги: Віталій Морфлюк, коні, ласка, Борзнянський район, господарство, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект