Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » У свої 90 співає, грає і без окулярів читає!
Химчистка



У свої 90 співає, грає і без окулярів читає!

Їй уже дев’яносто, але ентузіазму стільки, що будь-яка молодиця позаздрить. Довгожителька Уляна Ткаченко Із Шестовиці Чернігівського району щохвилини в роботі: то бурки шиє для онуків, то килимки в’яже для всіх, кого лишень знає. Може й город скопати, і худобу попорати. А коли є натхнення - ще і з ансамблем на сцені запросто виступити. Запалу на все вистачає!



За свій нелегкий вік пані Уляна - учасниця війни й ветеран праці - чимало побачила. Як інакше? У неї майже все буремне століття - перед очима! Та й події пам’ятає до найменших подробиць.

- Сама я родом із Киїнки, - каже довгожителька, - а в Шестовицю привів... голод. Знаю, мама дуже бідувала, тому сестру віддала до притулку, а мене - до тітки з бабусею в сусіднє село. Так ось тут і зосталася.

За кілька років закінчила місцеву семирічку. Дарма, що без підручників - тоді й зошити були за розкіш! А ось з учителями юній Уляні пощастило, бо навчили найважливішому: географії, математиці, письму. І до культури зацікавили неабияк.

- Співаю все життя лише завдяки директорові нашої школи Миколі Кондрашевському та його дружині Лідії. Вони завжди влаштовували для нас музичні уроки, організовували свята і виступи. Навчили таким пісням! Але ж тоді як було? Ні вдягнутися, ні взутися. Понавішуємо на себе стрічок, і гайда на сцену! - згадує з посмішкою.

Кожну пісню виконували під акомпанемент, обов’язково розділяли за голосами. Непросто це було, але витрачених зусиль, беззаперечно, вартувало. Втім, у хорі Уляна Ткаченко була не тільки солісткою, а й грала на балалайці! Щоправда, вже після війни.

- Як прийшов німець, від фабрики музичних інструментів у Чернігові нічого не лишилося, - продовжує моя співбесідниця. - Будівлю зруйнували вщент, інструменти лежали просто посеред вулиці! Тож і в Шестовицю їх натягали.

Тоді грали всі, хто мав слух, учили одне одного. Музичний хист відкрили в собі й Уляна та її двоюрідний брат Олександр.

- Я грала на балалайці, Сашко - на мандоліні. З нами ще парубок - солдат, якого поранило на війні, - той управлявся з бубоном. Бувало, зберемо вечорниці, сядемо втрьох на колодках у дворі або на полику в хаті, та як упечем! - сміється жінка. - Ото «розвлічєніє»! Дівчата витанцьовують, співають до півночі. Ловко!

Зазвичай, подібні посиденьки в селі влаштовували у неділю чи у свято. Бо після робочого дня часу вистачало лише аби пограти для доньки Марії. А також - на домашні турботи. Тут Уляні Ткаченко рівних точно не знайти.

- Ще змалечку - в роботі. Байдуже, «чоловічій» чи «жіночій», довелося опанувати обидві, - щиро каже бабуся. - Орати, косити, дрова рубати, худобу запрягати й на річці управлятися - все вмію!

У колгоспі пані Уляна працювала ланковою, мала хороші показники й удостоїлася районної дошки пошани та медалі «За трудову звитягу». Давно було, але й нині у свої дев’яносто вона не покладає рук.

- Ще навесні город копала, садила. Цьогоріч, мо’, вже не ризикуватиму, - зізнається. - А ось худобу порати мені легко! Птицю, кролів, в’єтнамських поросят, кіз... Пішла, погодувала, погомоніла. Не можу я без них!

Уляна Ткаченко ні дня не сидить на місці. Коли немає роботи по господарству - береться за улюблену справу.

- Ось перед Новим роком стільки бурок нашила! Всім онукам вистачить! Теплі, зручні, - показує новеньке взуття пані Уляна. - Хоч і нелегка праця, досі самотужки справляюся. А що взагалі виходить запросто - то це в’язати килимки. Із тканини, з пакетів... З усього, щодо рук потрапить!

Таких яскравих і практичних килимків, що майже не брудняться, у домі вдосталь. Довгожителька дарує їх постійно і сусідам, і продавчиням у крамниці, приносить у фельдшерський пункт та місцевий клуб. Для жінки ця робота лише в радість, та й односельцям приємно.

- Можу пошити все! От коли в Шестовиці відкрили клуб (після війни вже), майструвала костюми для театральних постановок, пізніше - і для хору, - каже 90-річна рукодільниця.

Саму Уляну називають берегинею народної творчості. І недарма: жодна культурна подія в селі не обходиться без неї! Скільки себе пам’ятає - співає та грає в місцевому аматорському колективі «Горлиця». І полишати ансамбль не збирається!

- Яку пісню не загадай, усі дослівно знаю. І зі сценок кожну свою репліку - також! З «Безталанної», «За двома зайцями», «Кайдашевої сім’ї», «Ой, не ходи, Грицю»... Такі ролі мені випадали емоційні! То лаятися доводилося, то сміятися до упаду, -ділиться спогадами Уляна Ткаченко.

Як збирали вечорниці, читали напам’ять вірші Шевченка, співали народних пісень. А на свята таких заводили, що ніде більше не почути!

- І скрізь я попідруки зі своєю балалайкою. Шестиструнна, з гітарним строєм. Таких уже й не знайдеш, - зітхає аматорка. - Добре, що моє захоплення розділяє вся сім’я. Донька співає, внучка Оксана і на гітарі, і на балалайці грає, чудово малює та плете кошики. А правнучка Настя і з баяном «на ти»! Вже не вперше виборює призові місця в міжнародних і національних конкурсах... Мабуть, музика - це наш родинний дар.

Попри те, що особисте життя не склалося, і доньку ростила самотужки, в Уляни Ткаченко велика дружна родина. Дочекалася чотирьох правнуків, трьох праправнуків. Найменшеньку 10-місячну Улю навіть на честь улюбленої бабусі назвали.

- Дев’яносто мені виповнилося 6 січня, на Святвечір. Роки йдуть, але знаю, що недарма їх прожила. Таке покоління чудове по собі залишаю! - не стримує сліз шестовицька довгожителька. - Нічого для малечі не шкодую. Оце тільки-но прийде пенсія - віддаю правнукам. На одяг, солодощі, на що вистачить. На себе грошей не витрачаю. Лишень цей раз ось калоші за сто гривень купила! І струни для свого улюбленого інструмента замовила Оксані, а то ті вже зовсім зносилися...

Більше, як каже пані Уляна, «хвастаться» їй нічим. Вуха вже недочувають, тиск інколи підвищується. Але зір - відмінний. Може й без окулярів газету читати та на швейній машинці працювати!

- Таємниці ніякої немає, все своє, народне. Як очі стали підводити, почала пити чай із обліпихи. Мо’, й не смачно, але який результат! Будь-хто по-доброму позаздрить, - запевняє жінка.

Втім, здоров’я здоров’ям, а душа, що не старіє, важливіша. Уляна Ткаченко постійно збирає в своєму домі сусідів та родичів, хороших знайомих. Інколи, аби вдома не сидіти, до подруг на гостину ходить. Сяде з «дівчатами» на лавочці, поговорить, поспіває - і на серці теплішає!

Валерія Шеремет, "Деснянка" №2 (687) від 11 січня 2018

Теги: Уляна Ткаченко, Шестовиця, Валерія Шеремет, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект