Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Мелодія... дерев'яного чемоданчика



Мелодія... дерев'яного чемоданчика

Сімдесятирічний Валентин Журавель зі Стольного Менського району одночасно грає на трьох інструментах. Харизматичний і самобутній віртуоз, як ніхто, вправно розтягус гармонію, дмухає в глиняний свищик та ще й б’є ногами в бубони, що кріпляться до дерев’яного чемоданчика! Від цієї чарівної мелодії відразу плескають долоні, ноги самі йдуть у танок. І так весело стає на душі, так добре, що й словами не передати! А коли вусатий музика посміхнеться - далі можна вже й не грати. Колоритний гармоніст своєю щирістю, відкритістю і простотою заворожує всіх-всіх. Людина-оркестр - так його називають місцеві, навіть у кіно недавно знімався. А ще Валентин Журавель увійшов до золотої десятки гармоністів України. Тож чом Чернігівщині ним не пишатися?!



Дванадцять скарбів

- До Стольного переїхав жити давно -у 80-х роках у школі було місце нам з дружиною, - розповідає ВалентинЖуравель. -Людмила була завучем і викладала математику...

- А ви, мабуть, музику? - намагаюся вгадати.

- Ні! - весело посміхається чоловік. - Я закінчив інститут фізкультури у білоруському місті Гродно. Працював за фахом і на Борзнянщині, звідки родом, і у стольненській школі.

- Дивно бачити вчителя фізкультури, хоч і колишнього, з музичними інструментами! А де і хто Вас навчив цьому мистецтву?

- Я - самоучка! Вже 60 років вдосконалююся, - зізнається. - Правда, перші поради й ази показав мені, ще хлопчику, вже покійний зять Яків. Як зараз пам’ятаю, коли він з військової служби привіз додому гармонь, це було щось неймовірне! Наша сім'я, як і всі навкруги, жила дуже бідно. Повоєнний час - голод страшенний. Мама казала, що багато людей тоді померло, бо нічогісінько їсти у них не було. Якби не корова, і я б тут зараз не грав! Склянка молока й рятувала мене щодня... Тож про гармонію тоді можна було лише мріяти, щояй робив.

- Якось дружина Валентина Журавля відпочивала в санаторії, - долучається до розмови односільчанин і товариш гармоніста гончар Олег Луцук, -домашніклопоти й господарство лишила на його плечі. Порався-порався Миколайович, а тоді... продав корову. Й за ті гроші купив собі...гармонь! Ось така була історія.

- Дружина не сердилася! У нас іще дві корови зосталося, -з посмішкою згадує музикант і продовжує. - А взагалі, у мене вдома вже дванадцять гармонік є. Усі вони різні, всі справні. Як для музиканта-любителя, то на акордеонах граю більш-менш...

- Нащо Вам стільки інструментів? - цікавлюся.

- Буває, помирає музикант, а його діти на другий день, образно кажучи, гармонію на дорозі розбивають. А мені, знаєте, як болісно, як жаль! Отож скуповую їх, або й задарма люди віддають. Наприклад, зі Стольного Толя Лісовий подарував акордеон. Інструменти в мене звідусіль, навіть рідкісну «Журавку» маю. їх усього дві - друга десь у Житомирі грає.

Фурор


Валентин Журавель став популярним на всю Україну, коли пішов на пенсію і познайомився з майстром гончарної справи Олегом Луцуком.

- Якось запросили мене поважні люди з «Чернігівського земляцтва» до Києва взяти участь у святкуваннях, показати майстер-клас, свої вироби, - розповідає пан Олег. - Узяв із собою талановитого Валентина Журавля з його інструментами, щоб веселіше було. Запроторили нас зі своєю виставкою аж у кінець зали. Спереду поставили якихось відомих артистів, умільців. Але коли заграв Журавель одночасно на гармоніці, свищику й ексклюзивних бубонах - це було щось! Справжній ажіотаж, якась лихоманка! Позбігалися усі депутати й великі начальники. Обнімалися з ним, цілувалися та фотографувалися на згадку. Ох і фурору наш Миколайович наробив! З тих пір ми майже завжди разом гастролюємо.

Без мобільного і щасливий!


Два роки тому під час Всеукраїнського фестивалю «Чарівна гармонь України» музикант-віртуоз Валентин Журавель увійшов до золотої десятки кращих гармоністів України! Разом з колегами виступав у Верховній Раді у перервах між засіданнями перед народними обранцями. Вже вкотре бере активну участь у Всеукраїнському фестивалі «Грай, гармонь!», що відбувається у Коростені на Житомирщині.

- Ось у вересні їхатиму, - ділиться планами пан Валентин. - Мене там чекають! Наїде людей звідусіль: і гармоністи, і їхні родичі та друзі. Навіть із-за кордону музиканти-віртуози будуть.

- А як до Ваших гастролей ставиться дружина?

- Прекрасно! Вона у курсі всіх справ. Мобілкою спілкується з усіма моїми колегами, знайомими. У мене ж телефону немає, бо я, як кажуть, ні бе ні ме. Отож він у нас на двох, але користується тільки Анатоліївна, - посміхається чоловік. - Хлопці їй телефонують із Одеси, з Херсона... А якщо серйозно, то дружина завжди всіляко мене підтримує та уболіває за мою сценічну творчість. Я дуже за це вдячний і навіть присвятив їй пісню «Богом данная». До речі, й свої вуса та бороду вже двадцять років не голю, бо Анатоліївна від них у захваті!

Розповів Валентин Журавель про своїх двох синів - Ярослава і Руслана, котрі живуть у Києві. Колись їх батьки підтримували, тепер навпаки.

- Онуків діждалися?

- Внучок! - радіє дідусь Валентин. - Аж троє! Такі артистки!

Вже другий рік гармоніст не пасе корів, не заготовляє на зиму сіно для своїх молочниць. На мить мені здалося, що трохи йому від цього тужливо:

- Було колись у нас худоби багато. І доїв її сам... Коли на фестиваль збирався, то це була якась катастрофа: мусив шукати і просити когось із сусідів, аби підмінили мене. Вмію я і курей обскубувати, і всяку домашню роботу виконувати. Нині тримаю чималу пасіку, навіть мед є, - жартує, - розводжу кроликів та нутрій різних порід. Словом, роботи вистачає.

- Сільській людині непросто поєднувати все це з творчістю...

- Непросто, але я намагаюся і від цього отримую лише задоволення!

Унікальний чемоданчик

Навчитися одночасно грати на трьох інструментах не кожному, як кажуть, по зубах. Тут потрібні неабиякі вміння, майстерність і талант. Валентин Журавель все це має.

- Свищик виготовив для мене Олег Луцук, - показує з білої глини ведмедика з акордеоном, - ось ця «Сіверянка» - одна з дванадцяти моїх гармоній, а це... унікальний музичний інструмент, якому немає аналогів. Зробив його власноруч. Складається з бубонів і дерев’яного, схожого на футляр, чемоданчика. Всередині - нічого, пустота. Зовні до нього прикріпив пару ударних інструментів. Тримаються вони лише... з одного боку. Це для того, щоб можна було ногами «керувати». А назвав це диво - «чудодійні мелодії».

- Як Вам вдається так вправно ногами бити? Таке враження, що взуття ніби приклеєне до бубонів.

- Всі так і думають! - відповідає музикант-віртуоз. - Але насправді, аби ноги не ходили туди-сюди, я притискаю підборами бубони і тільки тоді носочками б’ю по них у такт.

«Присмачував» зйомки

Кілька місяців тому до Стольного приїздив з німецького Потсдаму Іван Андріанов, виходець з Маріуполя, який зчинив на Менщині справжній галас! Село перетворилось на... знімальний майданчик. Іван привіз цілу купу кіноапаратури, обладнання та професіоналів, аби відзняти життя простих українців для документального фільму. їхали кіномитці спочатку знімати гончарню Олега Луцука, його учнів, вироби. Але, побачивши школу, церкву, людей, футбольне поле, захопилися так, що ледь світлового дня вистачило. Останні кадри знімали уже в сутінках. Камери, квадрокоптери, очі операторів ловили щирі емоції стольненців. А «присмачував» зйомки своїми музичними творами людина-оркестр Валентин Журавель. Як добре, що про нас, отаких гостинних і талановитих українців, дізнається світ.



Лариса Галета, "Деснянка" №37 (670) від 14 вересня 2017

Теги: Стольне, Менський район, музикант-віртуоз Валентин Журавель, Лариса Галета, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект