moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » За 17 років помінялося чотири мами



За 17 років помінялося чотири мами

17-річна Тетяна Ульчіч, учениця Сокинського (Срібнянський район) професійного аграрного ліцею, 28 серпня повернулася з Італії. Там живе її рідна сестра 24-річна Наталія Резенте та брат 18-річний Сашко Резенте. Коли Тетяні був рік, її забрали від батьків у Прилуцький будинок дитини.

Наташу з Сашком направили до Городнянської школи-інтернату. Звідти їх всиновила італійська родина. Вони не бачились з Танею 15 років. Цієї зими зустрілися.


Тетяна Ульчіч


Сказали – в лікарню, а повезли в дитбудинок

— Як, коли нас розлучили, не пам’ятаю, — розповідає Тетяна. — Мені ж тоді рочок тільки був. Жили ми у Новій Басані Бобровицького району. Батьки дуже пили. Мамка без роботи сиділа. Де батько працював, не знаю. Нас трьох забрали до лікарні, сказали, робити аналізи. Мене лишили там, Наташу з Сашею відвезли додому. Так я і опинилася у Прилуцькому дитячому будинку. Брат і сестра з батьками пробули недовго. Сільрада поклопотала, щоб і їх вилучили з сім’ї. Відправили у Городнянську школу-інтернат. Батьки померли. Тато від туберкульозу, мати спилася. У Басані наша хата і досі стоїть, двері на замку. Наташа у цьому році була. їздила до нашого будинку. Дуже вразили дороги. Сказала: «вообще не альо». На американські гірки схожі.

— Будинок можна оформити.

— Я теж про це думала. Жити там навряд чи буду, можна продати. Копійка якась буде.

Всиновили і через 10 років відправили автобусом в інтернат

Справжнє прізвище Тані — Кот. Ульчіч — по батьках, які її удочерили. По документах вона і зараз на цьому прізвищі.

— Чернігівська родина не могла мати своїх дітей. Мамка працювала прибиральницею, батько був десь на шабашках. Забрали до себе. Було мені років чотири. Тоді каже мені: «Пішли, вибереш собі братика чи сестричку». Взяли вони ще маленьку дівчинку. Назвали Тонею. Батьки опікувалися нею, а на мене менше звертали уваги. Як Тоня підросла, у неї було все: і телефон, і іграшки, і одяг. Мені все купував дідусь Сергій, мамкин батько. З ним я жила з першого класу десь у районі вулиці Єськова (Чернігів). У квартирі на. десятому поверсі. Якось він мені і признався, що я нерідна, прийомна. Новина ця мене потрясла. Почала тікати з дому. Для батьків стала напрягом. Серед тижня до них не їздила. У п’ятницю в обід поїду, ввечері — назад. І то, аби картоплі дідусю привезти. З Тонею гуляти вони не відпускали. Може, не довіряли. Хоч там через дорогу парк, так кльово.

А тоді мамці набридли мої вибрики, сказала: «Поїдеш туди, звідки приїхала». Кажу: «Тю, чого лякаєте?» А вони зібрали речі й посадили мене в автобус, який віз дітей з табору в село Яблунівка Прилуцького району. Була тоді у восьмому класі. У Яблунівській спеціалізованій школі-інтернаті як хто новий їде, вже всі на вухах. Вибігають до воріт зустрічати. Спочатку було стрьомно, поки звикла до тих умов. А тоді з’явилися друзі.

Дізналася, що дідусь помер. Там таке сталося. Мамка до нього не їздила. А він переживав, що мене забрали. Став пити. Курив у квартирі. І у нього зупинилося серце. Декілька днів лежав у квартирі. Тіло почало розкладатися. Запах почули сусіди. Тільки тоді його знайшли. Як живуть зараз ці прийомні батьки, не знаю. Тоня займається в музичній школі.

В Америці третя мамка з’явилася

— В Америку тричі літала, як була у Яблунівці, з дев’ятого по одинадцятий клас, — продовжує Тетяна. — Є програма з обміну дітей. Прийомна родина запросила до себе. Спочатку влітку їздила, а потім і на зимові канікули. Признаюся: спершу не дуже хотіла до них. Бо тій мамі було 33 роки, і у неї своїх п’ятеро дітей. Думала, приїду доведеться з тими дітьми сидіти. А ж ні. У Нью-Йорку, Чикаго була. У Діснейленд возили. Як днюху святкували, ходили грати в боулінг, у піцерію.

Малих дітей зранку возили у дитсадок, тоді рушали по магазинах. Ввечері забирали дітвору і готували разом вечерю. Тоді по плану кіно або прогулянки містом. Спілкувалася через перекладача. Паралельно слухала музику, дивилась фільми без перекладу і трохи сама навчилася. З ними і зараз спілкуємося. Американська мамка пропонувала мене удочерити. Та я відмовилася, бо знайшлася моя рідня. Але з Наташею хочемо поїхати колись у гості до них.

Однакові шрами, однакові татуювання

— Ще у 2014 році до моєї чернігівської прийомної матері прийшов лист з Італії, — згадує Тетяна. — Мене шукала моя рідна сестра Наташа. Мати через Інтернет прислала її контакти. Тоді я і написала: «Наташо, я твоя рідна сестра Таня». Кілька років спілкувалися Інтернетом.


Таня з сестрою Наташею

Наташа цієї зими приїздила до мене в Яблунівку разом з італійською мамою. Були і на подвір'ї своєї хати. Наташа розказувала, як вона у нашій рідній родині була за старшу. Їсти усім варила. І сусіди її згадали. Однокласники, друзі впізнали. Люди розказували, що Наташа зі мною на руках і з Сашею ходили по кутку, їсти просили.

На літні канікули Наташа запросила мене до себе. Склала тести і поїхала у Бориспіль, звідти летіла літаком. Пробула у них два з половиною місяці. З Сашею зразу не здружилися. Він мене не пам’ятав. Наташа трохи пам’ятає нашу, українську мову. Старалися нею і спілкуватися. У неї такий смішний-акцент. З Наташею у нас навіть шрами однакові, на лівій руці. У тому місці татуювання зробили. У мене дівчинка з зібраним у пучок волоссям, бо я завжди з гулькою ходжу, і напис: «Таня». А у Наташі — дівчина з розпущеним волоссям, поряд вибитий пульс і сердечко. Вони вже навіть два телефони мені купили. Якось з подругою посварилася, кинула об стіну.

Наташа живе з хлопцем Фуадом окремо від батьків. Працює нянею. Сашко флорист, на замовлення збирає букети з квітів. Йому це дуже подобається.

Найулюбленіші їхні страви — паста (макарони з соусами і м’ясом), лазанья (страва, схожа на пиріг, із шарами м’яса і тонкого тіста у соусі). їли це постійно. Кожного дня у мене були екскурсії. Їздили до Венеції. Наташа мене водила по всіляких магазинах, модних бутіках. У кафе. Навіть на їхньому морі побувала. Як сюди поверталася, накупили речей. Ще і 250 євро з собою дали.


Саша і Наташа Резенте

Що буде трактористкою – дізналася від подруги

— На яку спеціальність поступила у Сокиринцях?


— Поки ще не зрозуміла, — сміється дівчина. — Може, ЗНО провалила? Мені ж, коли дізналася, що їду до Італії, не до тестів було.

— Таня буде вчитися на професію «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», — пояснює Юлія Назаренко, заступник директора з навчально-виробничої роботи. — Навчання триває 12 місяців. Отримає професію водія. Знаходиться на державному замовленні, є стипендія.

— Дівчина-трактористка...

— Дівчата йдуть до нас, бо можна отримати водійське посвідчення, а ще є предмет «основи маркетингового бізнесу». Сумський державний університет їх забирає навчати на землевпорядників, агрономів. Аби було бажання.

У нас є три гектари землі. Худоба. Дійне стадо з 50 голів, Молоко здаємо на завод.

— Окрім науки керувати важкою технікою, ще й корів навчаться доїти?

— Ні, — сміється Юлія Назаренко. — Доїння безконтактне.

— Живу у гуртожитку, — веде до своєї кімнати дівчина. — Кімната невелика, але чиста, живе нас там двоє. Завжди є тепла вода, нові душові кабіни. Але моя сусідка ще не приїхала. На практиці. Вона ж і моя подружка-Оля Мельник. Ми у Яблунівці чотири роки разом дружили.

У мене плани часто міняються. З англійською мовою добре. Думала поступити на перекладача. Ближче до вступу подумала: інші оцінки не дуже, піду на кухаря. У Прилуках є технікум.

І вчителі з Яблунівки були не проти, казали, туди документи відправлять. А як була в Італії, подружка сказала, що мої документи поїхали у Сокиринці. Та нічого, може, це і на краще. Бо Наташа хоче забрати мене в Італію. Там тема така: після 18 років на постійне місце проживання можна виїхати, якщо є офіційна робота. Почали процес підготовки документів. Та поки поїду на зимові канікули.

Стипендія трохи більше тисячі. Правда, вчитися... ух, ці трактори.

Матеріали по темі:

Драматична історія довгої розлуки, або Чому українська інтернатна система роз’єднала дітей? (відео)

Як рідні опинилися в різних країнах за тисячі кілометрів одне від одного? (відео)

Сироту з Чернігівщини кличуть жити до Італії. Дівчина вагається (відео)

Доленосна історія вихованки українського інтернату на Чернігівщині. Чи вдасться відновити зруйновані системою стосунки, чи повірить Таня в родину? (відео)

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №36 (1635), 7 вересня 2017 року

Теги: Тетяна Кот, Тетяна Ульчіч, Резенте, людські долі, «Вісник Ч», Юлія Семенець

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект