moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф



Серпом по бадиллю

Там, де не пройде трактор, не добереться косарка і не візьме коса, можна зрізати серпом. Хоч траву, хоч колоски, хоч бадилля. При самому кореню.


Михайло Свириденко: в правій - трав’яний, а в лівій - зерновий


Є гладкі, а є з зубцями

Колись вважалося, що коса — чоловіче знаряддя, а серп — жіноче. В господарстві 65-річного Михайла Свириденка з села Кудлаївка Новгород-Сіверського району аж чотири серпи. Всі робочі. Користуються ними однаково часто як чоловік, так і дружина, 65-річна Софія Калюсівна.

— Два зернових і два трав’яних, — виносить з сараю свій арсенал Михайло Іванович.

— У чому різниця?

— Ось трав’яний — гладкий, — бере один з серпів чоловік. — А на цьому, зерновому, по краю насічка йде. Так і в комбайні, що зернові убирає, коси з насічками. Це щоб підсохлі стебла колосків добре різав.

Придивляюся: внутрішній край серпа, той, яким ріжуть, — рифлений. Від леза по металу йдуть боріздки.

— Зерновий у нас ще називають серпорізом. Ним зрізують жорсткіші, вже підсохлі стебла, бадилля. Стару кропиву, — Михайло Іванович забирає рукою в пучок стебла кропиви (і як його не жалить!) за хатою, підрізує серпом, тим, що з насічками, складає в купу — напівфабрикат для свинячого обіду готовий. — Руки звикли вже, — пояснює.

— Траву, зелене жито ним різати незручно, — продовжує господар, — чіпляється за насічки. — Микола Свириденко зрізує кілька жмень молодого зілля з травою, потім обирає з серпа зелені клапті. — Для цього є трав’яний. Лезо чисте, нічого не пристає. На, сама спробуй, — пропонує. Підходимо до квітника, де розрослося і вже починає жовкнути листя лілій. — Ось так: одною рукою захватуєш у жменю, другою серпом підрізаєш. І складуєш.

Беру серп, пробую.

— Нижче, при кореню ріж, — проводить інструктаж Михайло Іванович. — І руку не так, знизу траву захватуй. Великий палець зверху щоб був.

Стараюся, моні здається, що виходить. А мій наставник бурчить, що за зілля хапаюся не так, як годиться. Пробую серпорізом. Ним загрубіле листя ріжеться трохи легше. Правильно взятися виходить на четвертий раз. А за п’ятим разом з зіллям ледь не чикнула собі по пальцю.

— Жінки, хто серпом жне, часто з порізаними мізинцями ходять, — підтверджує Михайло Іванович, — «професійна травма».

Жати перехотілося.

Хочеш лівою рукою, хоч правою — як зручніше

— А ще є серпи на ліву й на праву руку. Ручки ні при чому — вони однакові, дерев’яні. На один серп ручку з горіха я сам зробив. А то були куплені з ними.

Різниця у лезі. Якщо тримаєш у правій руці (вигнутим до лівої), лезо заточене має бути зверху, а зубчики — знизу. На ліву заточка йде зі зворотної сторони.

У нас два серпи на ліву руку, два — на праву, — розказує Михайло Іванович. — Мати покійна, Марія Михайлівна, була лівшею. А сам я можу однаково працювати як лівою, так і правою руками.

— Для лівші серпи під замовлення робили?

— Ні, колись у магазині продавались і такі, й такі — кому як зручніше. Я сам жодного не купував, — признається чоловік. — Коли матері не стало, серпи мені в спадок дісталися. І тут ще два були.

Михайло Свириденко родом з сусіднього села Гнатівка. У Кудлаївці з дружиною живе з 1975 року. Діти, син і дочка, повиростали, обзавелися своїми сім’ями і роз’їхалися, але недалеко. Син Володя живе в Новгороді-Сіверському, а дочка Наталія — в Дігтярівці, що поряд. С троє онуків.

«По 50 шків неточені»

У дворі Михайла Свириденка багато техніки для роботи на городі. Біля сараю стоїть маленький тракторець.

— Цей купив, а до нього був зроблений власноруч, — розказує.

Для трактора в Михайла Івановича є безліч усіляких насадок (агрегатів, як кажуть у великих сільгосппідприємствах). Щось зробив, інше купив і переробив. 13 років Михайло працював ковалем у колгоспі. Був і слюсарем.

— Це зараз уручну ніхто вже зернові не збирає. А ще при колгоспі було. Ми просо сіяли вдома, на усадьбі, і пшениці, жита потроху. Завжди вручну жали або косили косою із грабками.

Михайло Іванович виносить з сараю дерев’яний тризубець із закрученою на ньому вірьовкою — грабки. Ця штука кріпиться до коси за косте, зверху — обруч, ще й прив’язується мотузкою.

— Потім, як чоловік косить, стебла проходять через грабки і лягають у рівненькі кучки. їх складують у снопи. Потім — в полукопи і в копи.

Але не у всіх були чоловіки, щоб косить. І не у всіх чоловіків був час, щоб косити. Бо працювали в колгоспі. Батько мій був трактористом. А мати — в рільничій бригаді. Могла залишитися вдома днів на два. Брала серп і сама жала. Зараз, щоб зібрати людські врожаї, товариство комбайн виділяє. І тоді техніку виділяли, але тільки після того, як все зберуть у колгоспі. А тим часом людське обсипалося. Тому косили і жали вручну, складали, а тоді комбайн молотив.

— А тепер що серпом косите?

— Жінка кропиву поросятам ріже, топінамбур.

— Усе-таки жінка частіше жне?

— Однаково. Я ходжу на синову ділянку, траву для корови ріжу. Піду з серпом, корзину чи дві нажну, дома січкаркою переріжу — і даю. А жінка ботвину свиням коло хати на городі зрізує. Частіше користуємось серпорізом. Але як зелені багато треба, беру трав’яний.

На вигляд трав’яні серпи у Михайла Свириденка трохи вужчі, ніж зернові. Як ножі, що не перший рік на кухні.

— Щоб краще жали, їх треба клепати, як косу?

— Ні, серпи не клепають. Зернові й точити не треба, вони самозаточні. З якого металу, не скажу, бо не знаю. Оцим моїм серпорізам років по 50-60, і ні разу не точилися. А трав’яний серп треба підточувати бруском або наждачкою. Не щодня, а як затупляться. Вони і сточуються швидше, як ножі.

P.S. Роки минають, а на Чернігівщині серпи досі в ходу.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №35 (1634), 31 серпня 2017 року

Теги: Михайло Свириденко, серп, Новгород-Сіверський район, господарство, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект