Серпом по бадиллю

Там, де не пройде трактор, не добереться косарка і не візьме коса, можна зрізати серпом. Хоч траву, хоч колоски, хоч бадилля. При самому кореню.


Михайло Свириденко: в правій - трав’яний, а в лівій - зерновий


Є гладкі, а є з зубцями

Колись вважалося, що коса — чоловіче знаряддя, а серп — жіноче. В господарстві 65-річного Михайла Свириденка з села Кудлаївка Новгород-Сіверського району аж чотири серпи. Всі робочі. Користуються ними однаково часто як чоловік, так і дружина, 65-річна Софія Калюсівна.

— Два зернових і два трав’яних, — виносить з сараю свій арсенал Михайло Іванович.

— У чому різниця?

— Ось трав’яний — гладкий, — бере один з серпів чоловік. — А на цьому, зерновому, по краю насічка йде. Так і в комбайні, що зернові убирає, коси з насічками. Це щоб підсохлі стебла колосків добре різав.

Придивляюся: внутрішній край серпа, той, яким ріжуть, — рифлений. Від леза по металу йдуть боріздки.

— Зерновий у нас ще називають серпорізом. Ним зрізують жорсткіші, вже підсохлі стебла, бадилля. Стару кропиву, — Михайло Іванович забирає рукою в пучок стебла кропиви (і як його не жалить!) за хатою, підрізує серпом, тим, що з насічками, складає в купу — напівфабрикат для свинячого обіду готовий. — Руки звикли вже, — пояснює.

— Траву, зелене жито ним різати незручно, — продовжує господар, — чіпляється за насічки. — Микола Свириденко зрізує кілька жмень молодого зілля з травою, потім обирає з серпа зелені клапті. — Для цього є трав’яний. Лезо чисте, нічого не пристає. На, сама спробуй, — пропонує. Підходимо до квітника, де розрослося і вже починає жовкнути листя лілій. — Ось так: одною рукою захватуєш у жменю, другою серпом підрізаєш. І складуєш.

Беру серп, пробую.

— Нижче, при кореню ріж, — проводить інструктаж Михайло Іванович. — І руку не так, знизу траву захватуй. Великий палець зверху щоб був.

Стараюся, моні здається, що виходить. А мій наставник бурчить, що за зілля хапаюся не так, як годиться. Пробую серпорізом. Ним загрубіле листя ріжеться трохи легше. Правильно взятися виходить на четвертий раз. А за п’ятим разом з зіллям ледь не чикнула собі по пальцю.

— Жінки, хто серпом жне, часто з порізаними мізинцями ходять, — підтверджує Михайло Іванович, — «професійна травма».

Жати перехотілося.

Хочеш лівою рукою, хоч правою — як зручніше

— А ще є серпи на ліву й на праву руку. Ручки ні при чому — вони однакові, дерев’яні. На один серп ручку з горіха я сам зробив. А то були куплені з ними.

Різниця у лезі. Якщо тримаєш у правій руці (вигнутим до лівої), лезо заточене має бути зверху, а зубчики — знизу. На ліву заточка йде зі зворотної сторони.

У нас два серпи на ліву руку, два — на праву, — розказує Михайло Іванович. — Мати покійна, Марія Михайлівна, була лівшею. А сам я можу однаково працювати як лівою, так і правою руками.

— Для лівші серпи під замовлення робили?

— Ні, колись у магазині продавались і такі, й такі — кому як зручніше. Я сам жодного не купував, — признається чоловік. — Коли матері не стало, серпи мені в спадок дісталися. І тут ще два були.

Михайло Свириденко родом з сусіднього села Гнатівка. У Кудлаївці з дружиною живе з 1975 року. Діти, син і дочка, повиростали, обзавелися своїми сім’ями і роз’їхалися, але недалеко. Син Володя живе в Новгороді-Сіверському, а дочка Наталія — в Дігтярівці, що поряд. С троє онуків.

«По 50 шків неточені»

У дворі Михайла Свириденка багато техніки для роботи на городі. Біля сараю стоїть маленький тракторець.

— Цей купив, а до нього був зроблений власноруч, — розказує.

Для трактора в Михайла Івановича є безліч усіляких насадок (агрегатів, як кажуть у великих сільгосппідприємствах). Щось зробив, інше купив і переробив. 13 років Михайло працював ковалем у колгоспі. Був і слюсарем.

— Це зараз уручну ніхто вже зернові не збирає. А ще при колгоспі було. Ми просо сіяли вдома, на усадьбі, і пшениці, жита потроху. Завжди вручну жали або косили косою із грабками.

Михайло Іванович виносить з сараю дерев’яний тризубець із закрученою на ньому вірьовкою — грабки. Ця штука кріпиться до коси за косте, зверху — обруч, ще й прив’язується мотузкою.

— Потім, як чоловік косить, стебла проходять через грабки і лягають у рівненькі кучки. їх складують у снопи. Потім — в полукопи і в копи.

Але не у всіх були чоловіки, щоб косить. І не у всіх чоловіків був час, щоб косити. Бо працювали в колгоспі. Батько мій був трактористом. А мати — в рільничій бригаді. Могла залишитися вдома днів на два. Брала серп і сама жала. Зараз, щоб зібрати людські врожаї, товариство комбайн виділяє. І тоді техніку виділяли, але тільки після того, як все зберуть у колгоспі. А тим часом людське обсипалося. Тому косили і жали вручну, складали, а тоді комбайн молотив.

— А тепер що серпом косите?

— Жінка кропиву поросятам ріже, топінамбур.

— Усе-таки жінка частіше жне?

— Однаково. Я ходжу на синову ділянку, траву для корови ріжу. Піду з серпом, корзину чи дві нажну, дома січкаркою переріжу — і даю. А жінка ботвину свиням коло хати на городі зрізує. Частіше користуємось серпорізом. Але як зелені багато треба, беру трав’яний.

На вигляд трав’яні серпи у Михайла Свириденка трохи вужчі, ніж зернові. Як ножі, що не перший рік на кухні.

— Щоб краще жали, їх треба клепати, як косу?

— Ні, серпи не клепають. Зернові й точити не треба, вони самозаточні. З якого металу, не скажу, бо не знаю. Оцим моїм серпорізам років по 50-60, і ні разу не точилися. А трав’яний серп треба підточувати бруском або наждачкою. Не щодня, а як затупляться. Вони і сточуються швидше, як ножі.

P.S. Роки минають, а на Чернігівщині серпи досі в ходу.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №35 (1634), 31 серпня 2017 року

Теги: Михайло Свириденко, серп, Новгород-Сіверський район, господарство, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект