moregoods
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Останній бондар у районі. А може, й у осій області



Останній бондар у районі. А може, й у осій області

Чіпляє «хлопця» і б'є по ньому великим молотком, щоб міцно тримав.

У селі Олешня Ріпкинського району живе 70-річний бондар Микола Башлак. Бондар — це той, хто робить дерев’яні бочки, діжки, цебра, квасники та інші види ємностей. Башлак виготовляє дубові діжки.



— Ще минулого року в Ріпки на ярмарок чотири штуки вивіз. Три продав. Ту, що залишилася вдома, на картоплю обміняв. Чотири діжки картоплі за неї насипали, — розказує Микола Іванович.


Як конструктор «Лего»

Ідемо з ним у сарай-майстерню.

Чоловік кидає на долівку дерев’яний піддон, на якому зазвичай складає діжки.

— Спочатку береться составнік, — Микола Башлак перебирає металеві обручі різного діаметра. По них складається («составляється») майбутня діжка. — Діаметрів я не знаю, нащо воно? Ці ще дідові, років по 100 вже служать. Потім по одній клепчині ставлю всередину составніка.

Клепчина, або клепка, — це спеціально підготовані дубові дощечки. Дубові дрова Микола Іванович виписує в лісництві.

— Ріжу з них дошки на стругальному верстаті, а тоді фугую на лавці.

Хазяїн витягає з кутка сараю дошку з подвійним ножем — фуганок. Мені він схожий на велику шатківницю для капусти. Чіпляє одним кінцем за одвірок, під інший ставить підпору.

— Отут і прифуговую. Стругати треба так, щоб косина була. Один кінець кльопки має бути трохи ширшим. Той, що буде внизу діжки. Не міряю — все на глаз роблю. А боки скошені до середини. Бо, як залишити прямими, в коло не стануть.

На кожну діжку бондар зразу готує 18-20 приблизно однакових клепок. Усі підігнані так, щоб щільно прилягали одна до одної.

— Першу кльопку треба закріпити «хлопцем». Ось так дєлається, — Микола Башлак бере затискувач (зігнута навпіл смужка заліза). Це і є «хлопець». Тулить клепку до составника, чіпляє «хлопця» і б’є по ньому великим молотком, щоб міцно тримав.

— Тоді береш другу клепчину і підганяєш, щоб дірок між ними не було. І так пішов і пішов по кругу до кінця.

Усі дощечки одна за одною майстер щільно тулить, тримаючи руками, нічим не закріплює.

— Розваляться... — не розумію, як тримаються.

— Ні. Вони ж у мене наготовані зразу на всю діжку. Притримую рукою. Тільки якщо далі клепка не підходить і треба перефугувать, набиваю другого «хлопця», і два «хлопці» тримають кілька кльопок. Вони так складені, що нікуди не дінуться. О, — посмикав їх у різні боки, — нікуди! Тоді одного «хлопця» молотком стукнув, він відпав — коло далі погнав. А буває так, що й зразу коло составлю.

Так от звідки вирази: «Нема клепки в голові», «Клепки розсохнись» і т.д. Тим часом Микола Іванович складає клепку до клепки в коло, як конструктор «Пего». На це йде хвилин 10.

— Останню клепчину підганяю по ширині. Заходить туго. «Хлопця» збиваю — составнік лишається.







«Заліза залишилось на п’ять»


Далі зверху донизу набиваються обручі. Першим — нижній.

— Заліза нема, — ділиться проблемою. — Потрібна шинка (смуга. — Авт.) із заліза сантиметрів 4,5-5 шириною.

Раніше в магазині під Добрянкою брали — туди з Білорусі завозили. Тоді ж і кордонів не було. А то ще клієнт з Ріпок залишив мені, зі старих запасів. Колись на заводах спеціально для бочок робили. Таке покотило [моток) по 200 кілограмів. У мене залишилось діжок на 5. А з цілих листів різати — нема вигоди.

На діжку треба три-чотири обручі. На велику тільки на один обруч до двох метрів заліза піде.

Щоб виготовити обруч, Микола Башлак міряє личкою (стрічка) діжку внизу і по мірці зубилом відрізає залізну смугу. Згинає вручну в коло.

— Мабуть, біцепси і трицепси за життя накачали добрі?

— Воно неважко. Обручне залізо не товсте. На кінцях роблю дірки пробійником і склепую дротом «шестіркою» (товстелезний! — Авт.).

Обруч набивається великим молотком. Іде туго — бити треба добре.

Так само обміряє й надіває середній і верхній обручі. Після середнього з діжки виймається «составник».

— Тут часу більше йде, — каже Микола Іванович. — Це ж треба кожен обруч підігнати. На все близько години піде.

Працював у кузні - зробив скобелку


— Далі обпилюю ручною пилою верх і низ, щоб рівно було. А тоді вискоблюю зсередини, — чоловік знов лізе на полицю своєї майстерні і дістає інструмент: металева дуга з двома дерев’яними ручками.

— Скобелка. Сам зробив її у кузні років 15 тому. В ОлешнІ з лісгоспі, на нижньому складі, була кузня для своїх нужд. А я працював там на цеху заточувальником пил. Горно горіло — так і зробив скобелку. Стара саме тріснула. Вони ж зточуються.

Як середина вже вискоблена, забивається дно. Для цього спочатку знизу ставиться затор. Це теж інструмент. Основа — заокруглена по формі діжки дошка з клена, в яку забитий кілок. А з кілка стирчить відрізок пили — п’ять залізних зубів. Чирити треба, поки ті зуби не зайдуть у дерево повністю.

— Щоб зробити паз для дна, надіваєш затор на низ діжки і начинюєш по кругу. Заглибина вийде півсантиметра.

Микола Іванович бере наступний інструмент — розмір. Схожий на великий циркуль. Тільки дубовий, саморобний.

— Треба відрегулювати ширину розміру так, щоб відміряв по лінії затору у діжці рівно шість раз, — Башлак стукає по циркулю молотком. — Дно складається з двох або й трьох широких дошок. — Микола Іванович кладе дошки на піддон і тим циркулем робить коло. — Потім вирізаю на верстаті. Частини дна з’єднуються. Забиваю такі два тиблики з дроту довжиною по 5 сантиметрів і збиваю дно.

Нижній обруч збивається і ставиться дно, щоб зайшло у затор. Надіваю обруч назад. Верхній не трогать ні грама, а середній ще трошки підбити на низ. Десь година роботи.

Потім діжка стружиться ззовні. Ось, — показує, — струг. Інструмент, щоб верх діжки стругати. Всі з’єднання ним зачищаю, роблю округлою. Десь по півгодини вона рівняється зсередини і ззовні.

Усе, діжка готова Я не крашу. Хто купить, схоче, пофарбує.

— Було, що діжку зробили, а вона протікає чи розпалася?

— У мене не буває такого. Як зроблю, люди думають, що суцільна.

Повністю зробити можу за день, як нічого не заважає. Молодим був — і дві за день зробити міг. Зараз вже і зір поганий, і сили не ті.

Як користуватися, прослужить довго. Інакше розсохнеться

Діжки беруть в основному на засолку: під огірки, помідори, капусту. Ще вино можна тримати.

— Ось така, але нова, — витягає Башлак з сараю бочку висотою півметра, — зараз 500 гривень коштує. Цій 15 років, трохи розка-талась. Стоїть, водою не наливається. Гарантія — 20 років, якщо користуватися. Щоб діжка довше прожила, нею треба користуватися.

Микола Іванович родом з села Ловинь.

— Тепер у Ловині ніхто вже діжок не робить. Усі чоловіки в нашій родині були бондарями.

Дід батька навчив, він — нас з братом. їх нема вже, а я в Олешню переїхав.

На базар возив, люди сюди приїжджали, замовляли. Один я залишився. По всьому району точно, а мо’, й по області останній бондар.

Батько коровами возив на базар

Микола Башлак живе з 70-річною дружиною Ольгою Григорівною та 45-річним сином-холостяком Анатолієм. В Олешню переїхав у 1969 році. Прийшов у прийми, потім побудував хату.

— Закінчив 8 класів, вивчився на тракториста у Мрині Носівського району. В Чернігові пройшов шоферські курси при ДТСААФі. Після армії зразу женився, — розказує про себе чоловік.

— Колгоспу в Ловині і дня не було. Люди працювали в лісгоспі, цегельний завод був, у Замглаї на торфопереробці — трактористами. А ми робили діжки.

Бондарювати почав ще в школі. Першу діжку зробив у сьомому класі. Батько продав на базарі, як і інші. Возив ‘їх у Ріпки ще коровою. Запрягав у віз і сам зверху сідав. Ще тоді налоги великі були на коней. Тому коровою або телицею й по дрова в ліс їздили, і орали коровами. Як одна не тягне, пару запрягали.

Діжки робив усе життя. Було, не йшли вони при Брежнєву. Може, мало засолки робили. Тоді знов стали брати. Зараз вельми не беруть. Кажуть: «Краще я в банку огірки покладу», іа й без діжок є що робити. Хазяйство вдома, городи, і сіно кошу. Корова, порося, кури.

P.S. Очі бояться, а руки роблять. Жаль, що не передав Микола Башлак своє ремесло сину. Але ж і сам поки що зробити може. Будуть і банки, будуть і відра, і пластикові контейнери для огірків. Але найсмачніші вони все одно з діжки.

Олена Гобанова, "ВісникЧ" №31 (1630) від 3 серпня 2017

Теги: Микола Іванович Башлак, бондар, с.Олешня, Ріпкинський район, Олена Гобанова, "ВісникЧ"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект