Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Бугай - для «ONUKИ», єдина у світі електробандура, або Останній учень Шльончика



Бугай - для «ONUKИ», єдина у світі електробандура, або Останній учень Шльончика

Хіба думав колись Олександр Бешун, сільський хлопчина, що стане унікальним майстром? Що на його музичних інструментах гратимуть відомі й талановиті люди? Що звучатимуть сопілки, бандури, гуслі й навіть бугай на великій сцені й насолоджуватиметься цими неймовірними звуками чи не весь світ?!

Наша журналістка взяла ексклюзивне інтерв’ю не лише в Олександра Бешуна, а й столичного артиста Тараса Столяра. Саме для нього наш земляк виготовив першу в світі електробандуру.


Олександр Бешун


Послідовник

Це нині він з ранку й до пізнього вечора майструє. Обладнав у своєму затишному будиночку в Чернігові приміщення, де виготовляє та реставрує народні інструменти. А колись Олександр Бешун бігав сільською стежкою до школи, залюбки відвідував заняття по класу труби і мріяв стати музикантом.

- У Шестовиці Чернігівського району, звідки я родом, неподалік клубу працювала музична школа. З великим бажанням і радістю вчився грі на духових інструментах, - з усмішкою розповідає Олександр. - Наставником у нас був чудовий педагог - Юхим Давидович Машинський. Наразі він живе далеко, аж у Німеччині. Частенько його згадую, як і першу свою вчительку Любов Антонівну Скрипку, класного керівника Ольгу Григорівну Сірик. Якби ви знали, як я їм вдячний за все!

Окрім музучилища імені Ревуцького, де Олександр Бешун навчався після дев’яти класів, більше нікуди не вступав. А викладав по класу труби шанований у Чернігові Володимир Львович Журбин, наставник і чудова людина. Нині й цей учитель переїхав до Німеччини.

Найціннішого досвіду Бешун набирався у легендарного чернігівського майстра Олександра Шльончика. Він виготовляв усі види дерев’яних духових інструментів, струнні щипкові, ударні, гітари, перкусію...

Також дарував нове життя майже всім видам музичних інструментів. Чого лишень варта реставрація торбана, що належав Тарасові Шевченку.

Завдання майстра

- Усе в моєму житті, як кажуть, перевернулося догори дригом на четвертому курсі, - розповідає чернігівський майстер. - Разом зі мною у класі труби навчався онук Шльончика - Олександр. І якось він приніс в училище гітару, яку виготовив разом з дідом. Яка ж вона була гарна! Блискуча, з червоного дерева... Я не міг відірвати від неї очей. Захотів і собі таку.

Тоді Олександр Жижченко був просто онуком шанованого майстра. Та згодом він став відомим засновником гурту Tomato Jaws. Нині творить електронну музику разом із молодшою сестрою Натою, яку ми всі знаємо як солістку популярного українського гурту «ONUKA». Завдяки дорогому дідусю він і отримав гучну й трепетну назву.

-До свого діда Саша привів мене, як мовиться, за руку, - продовжує Олександр Бешун. - Познайомив. Я розповів, що дуже хочу виготовити гітару... Та на це Шльончик сказав: «Спочатку потрібно обладнати місце для роботи. Ось бачиш: це - мій верстат. Зроби й ти собі такий! Коли справишся - приходь, візьму в учні!»

Мудрувати надзавданням Шльончика Олександру Бешуну трохи допомагав батько Михайло Олександрович, який знався на столярній справі, багато років працював з деревиною.

- Верстат - без жодного цвяха, деталі зафіксовані за допомогою дерев’яних шипів і клею. Він уже старенький, затертий, - показує рукою на невеличкий стіл біля вікна у майстерні. - Десь півроку робив. А коли завдання виконав, Шльончик мене навіть похвалив: «Молодець! Буде з тебе діло». До речі, учнем у нього я був останнім...

Спочатку Олександр Бешун відшліфовував майстерність на зозульках - маленьких свищиках. Потім - сопілках. Гітару ж зробив через кілька літ.

- Шльончик передав мені чималий досвід і цінні знання, які ніде не відшукаєш, як не старайся, - пишається співрозмовник. - Я приходив до Олександра Микитовича два-три рази на тиждень. Його майстерня обладнана в одній частині будинку, до речі, вона й досі там лишилася. Час, проведений із Шльончиком, - незабутній. Він так цікаво й захоплююче розповідав, що я його слухав з відкритим ротом, - згадує Олександр. - Талановитий мій учителю! Минуло вже стільки років, відколи його не стало, а поради й знання, як скарб, завжди зі мною...

Олександр Бешун постійно підтримує зв’язок з родиною Шльончика. Спілкується з дружиною майстра Валентиною Степанівною, сином Тарасом, онуками Олександром та Натою.

У майстерні Олександр зберігає в ящичках інструменти Шльончика, його заготовки, унікальні креслення... І неабияк ними дорожить!

- Ось завершу тут ремонт, поличок додам і виставлю всі речі свого дорогого вчителя, - ділиться планами. - А поки треба доробити гітару Олександра Микитовича, яку він не встиг. Рідним вона дуже дорога...


Реставрація бандури

Гуслі Бешуна звучать у Китаї

Олександра Бешуна поважають не лише за талант, а й за доброту, порядність і скромність. Інший на його місці таку б рекламну кампанію затіяв! Олександр не звик вихвалятися. Його безкорисливо й щиро любили діти, котрих навчав у музичному гуртку в Шестовиці - очолював його багато років. А коли у Чернігові Шльончик організував Центр народних ремесел, де Бешун керував студією з виготовлення та реставрації музичних інструментів, то під час його занять діти, як і колись сам Олександр, слухали майстра з відкритим ротом.

Він пишається добрими друзями й однодумцями.

- Насправді Чернігову можна позаздрити. У нас стільки хороших майстрів! Я не вважаю їх своїми конкурентами, для мене вони просто колеги, - продовжує. - Чого тільки варті мої талановиті учні: Євгеній Пронько, Станіслав Козлов, Денис Копил, Ілля Біда, брати Євгеній та Мирослав Маховики. Співпрацюю з досвідченими майстрами Іваном Йовенком, Олексієм Чухом, Тетяною Стадниченко...

Якось до Олександра Бешуна звернулася Любов Пінчук, яка створила перший в Україні клас по гуслях. Для її учнів майстер виготовив не один десяток цих щипкових інструментів. Цікаво, що на гуслях Олександра нині грає чернігівка Ольга Кисельова аж у Китаї!

«Поки всі цвяхи не заб’ю - не заспокоюся»

Олександр Бешун з молодшим братом Євгенієм зростали серед чарівної шестовицької природи, у працьовитій сім’ї. Батьки тримали корів, свиней, птицю, обробляли чимало землі. Мама, Ніна Григорівна, яка й досі живе у селі, багато років трудилася санітаркою в обласній дитячій лікарні.

- Ненька розповідала, аби хоч якось мене зайняти - приносила у двір колоду, давала в руки молоток і жменю цвяхів, - усміхається Олександр. - Поки всі не заб’ю - не заспокоюся. Отож, стукав і стукав. А ще за інструменти брався, коли їздив до діда Саші у Ширмівку, що на Вінниччині. Ох і майстрували! Та найбільше прищепив любові до дерева рідний дядько - Михайло Рублєвський. Він і нині виготовляє дерев’яні вози, сани, човни, колеса, віконні рами, лави, стільці, топорища...

Сашко підростав і робив для кроликів та курей чудернацькі двоповерхові клітки з горищем для зберігання грабель, сапок, лопат. А які гарні будиночки мали його собаки! Брат більше до техніки тяжів.

- Женя став електриком, я ж замість кар’єри музиканта, обрав цікавішу справу, - вважає Олександр. – І не жалкую! Хоча добре граю на трубі, сопілці, трохи - на гітарі. Хочу освоїти бандуру.

Арфа ще послужить!

Доробок 39-річного чернігівського майстра Бешуна чималий. Відреставрував півтисячі гітар, мо’ чотири сотні бандур. А ще ж сопілки, деркачі, бас-балалайки, контрабас, скрипку, альт, цимбали, бич-хлопушку... Виготовив три бандури!

Олександр може й коробочку змайструвати, рублі-качалки, тріскачки, калатушки, тамбурини, бубни...

Наразі він працює з бандурами та вперше - з арфою.

- Її привезла до мене Христина Коцюра з Чернігова, нині вона виступає в Індії, - розповідає майстер і веде мене до вигнутої з різьбленими візерунками арфи, що стоїть долі біля верстата. - Ось тут, де колись була стара дека й кріпляться струни, утворилася тріщина. Я вже все виправив - замінив деку з фанери на надійну з дерева. Рідкісний інструмент дівчина замовила в Росії, поки арфа мандрувала до Чернігова, мабуть, і тріснула. Виготовлена вона з палісандра. Ось ще укріплю її за допомогою бука - ще послужить!

Увесь час у майстерні грає радіо.

- З піснями мені веселіше працювати! - каже співбесідник. - А роботи - багатенько. Розбираю і збираю, просвердлюю, клею, просушую, шліфую, вкриваю морилкою, лаком... Чи подобається це мені? Аякже! Я віддав цій справі половину свого життя!

Як пахне деревом! І лаком, і чимось ще... У вікна заглядає сонце.

- Ось тут у мене різні розчини для фарбування та обробки інструментів, - ніби проводить екскурсію. - Це - чекають своєї черги бандури, під стіною складені корпуси гітар. А в цій маленькій шафці зберігаю сопілки, зозульки.

Скільки ж інструментів! Очі розбігаються.

- Стамески, свердла, ножиці для металу, пінцети, рашпілі.., - називає Олександр. - А це ось - шліфмашинка. Насадку сам зробив. На спеціальний клейкий матеріал наклав шкіру, до шкіри - двосторонній скотч, а з самого верху - наждачну шкурку. Якість шліфування завдяки такій насадці дуже висока!

Бандури - з верби, сопілки - з бузку й абрикоса

Матеріали для виготовлення та реставрації Олександр переважно купує. Залишилися ще й старі запаси Шльончика. Майстер каже, що для кожного музичного інструменту підходить своя порода дерева. Приміром, для бандури - верба, ялина, бук, для гітари - клен, ялина, для сопілок - граб, абрикос, груша, бузина, бузок і калина. Важливо, щоб матеріал був міцним, легким і без пор, аби звук відбивався стовідсотково.

- Я готую проект - хочу запустити дві лінії з виробництва інструментів: бандур і сопілок, - ділиться планами майстер. - Нині в Україні вони стають все популярнішими! Ніщо інше - як справжній бум!

Кінський хвіст - із Стольного, бочка - з ялини

Для багатьох музикантів, відомих і не дуже, чернігівець Олександр Бешун старається однаково.

- Одного бугая - дерев’яну бочку з кінським хвостом, виготовив для сільського фольклорного колективу, іншого - для «ONUKИ», - розповідає майстер. - Звучання цього інструмента лягло в основу басової лінії минулорічного треку «Відлік». З моєю сопілкою та бугаєм Ната Жижченко у супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів (НАОНІ) виступала як гостя під час фіналу «Євробачення-2017». Це було так видовищно! Мільйони переглядів в «ютубі»! А ще цікаво те, що інтернет-користувачі під час он-лайн трансляції концерту навіть писали: «Як проголосувати за «ONUKУ»?


Той самий бугай

Олександр розповів, що бугая виготовив за кресленням Шльончика, саму бочку зробив з ялини, а кінське волосся передав йому товариш зі Стольного Менського району. Коней там не бракує, отож вдалося назбирати цілий хвіст.

Окрім бугая, Олександр Бешун подарував Наті Жижченко тріскачку, сопілку й деркач. Бандури чернігівського митця можна почути під час концертів НАОНІ, на його деркачах грають клоуни в київському цирку.

Якби був живий Олександр Шльончик, мабуть, порадів би за свого талановитого учня, послідовника й того, хто береже українську культуру. Важливо, щоб і майстер Бешун передав увесь свій цінний і унікальний досвід наступним поколінням. Двоє його синів - дев’ятикласник Дмитрій та майбутній первачок Максим мають усі шанси.

Велика підтримка - дружина. Вона також родом із Шестови-ці. Інна за фахом учитель трудового навчання, інколи навіть допомагає чоловікові в майстерні. Вірить у нього і його золоті руки.

Єдина в світі

Наприкінці нашої бесіди, Олександр розповів, що нещодавно зробив за власним кресленням першу в світі електробандуру для заслуженого артиста України, бандуриста НАОНІ Тараса Столяра.

- Ідея її створення належить Тарасові, - каже із захопленням майстер. - Столяр вигадав форму бандури, власноруч натягував струни й регулював їх звучання. Я ж, власне, зробив креслення та виготовив усю конструкцію. Завтовшки електробандура всього чотири сантиметри. Роботи тривали майже рік. Словом, це у нас такий спільний мистецький проект.


Тарас Столяр з електробандурою

Про унікальний інструмент, який поєднав бандуру і гриф з ладами, в ексклюзивному інтерв’ю розповів «Деснянці» столичний бандурист Тарас Столяр:

- Електробандура - то моя давня мрія. Я не уявляв собі, який вона матиме вигляд, як звучатиме, але дуже хотів її мати. І ось вона є! У неї особливий звук. Ніби - бандура, а ніби й - ні. У звичайної бандури - тихий звук, відкриті струни. Коли вона грає з гучними інструментами, в мікрофон потрапляє чимало звукового «бруду» від голосних «сусідів». Електробандура ж має подолати цю проблему. У ній - мінімальний резонатор всередині, немає звукових отворів, тобто звук концентрується в інструменті, й датчики зніматимуть лише звуки, що потрібні виконавцю.

- Ще посеред бандурних вільних струн, - продовжує Тарас, - ми додали чотири струни, що притискатимуться до ладів. Це додасть до особливого звучання ще особливішого... Залишилося лишень навчитися на ній грати, - усміхається артист, -«народити» музику, що їй пасуватиме, а тоді почуємо, що про це скажуть люди...

Насамкінець Тарас Столяр додав:

- Олександр Бешун - унікальний майстер, який здатний втілювати ось такі ідеї. Він володіє справді глибокими знаннями щодо конструктивних особливостей бандури. Якби не він, хтозна, чи з’явилася б така електробандура?! Запропонувати щось подібне, крім нього, мабуть, нікому не наважився б.

Лариса Галета, тижневик «Деснянка» №26 (659). Фото автора і з архіву майстра

Теги: Олександр Бешун, ONUKA, Тарас Стляр, майстер, музичні інструменти, «Деснянка», Лариса Галета

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект