moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Катерина Глушак сумує в Туреччині за українським хлібом



Катерина Глушак сумує в Туреччині за українським хлібом

21-річна Катерина Глушак з Нової Басані Бобровицького району працює туристичним гідом у Туреччині. Супроводжує туристів на автобусі з аеропорту до готелю, возить на екскурсії.

Вдома на Катю чекають мама Віта та сестричка — 4-річна Надійка.



Мама працює кухарем в їдальні підприємства «Земля і Воля» в Бобровиці. Вийшла заміж, переїхала з Нової Басані у райцентр. Каже, донькою Катею дуже пишається. Є можливість бачити світ, практикувати англійську. Хоча, зауважує, робота туристичним гідом не легка. Часто літаки прилітають вночі — доньці доводиться працювати.

— Як Катя потрапила у туризм? Ще й в іншій державі?

— Моя подружка працювала у великій туристичній фірмі «TUІ» в Києві, — розповідає 41-річна Віта Стукало, мама Каті. — У головному офісі, бухгалтером. Завжди розповідала: туризм — цікава, різноманітна робота. Багато можна побачити, добре заробити. Катя її слухала і — загорілася.

Я не заважала. Заважати — для дитини шкідливо і загрозливо. Нав’яжеш професію, будеш все життя жаліти. Навіщо?

Катя навчалася у Київському коледжі ресторанного господарства.

Уже після першого курсу поїхала на практику у Німеччину.

Звісно, пропонують таку практику не всім, а, тим, хто краще себе показує. Катя активістка. Була, наприклад, лижним інструктором на курорті у Буковелі.

У Німеччині Катрусі сподобалося. За розподілом потрапила в кафе-ресторан, де не було спиртних напоїв, на березі моря, на острові. 12 кілометрів у довжину, 6 — у ширину. Люди приїжджають туди на оздоровлення.

Практикувалася три місяці, практика була оплачувана. До того ж у Каті в Німеччині — хрещена, ми її відвідували. Тому ця країна була для доньки вже трошки рідною. По приїзду з практики привезла від німецького колективу купу подарунків. Її запросили на практику наступного року. Та не склалося. В Україні почалася війна. Німеччина не підтвердила договір між коледжем і німецьким роботодавцем. Мабуть, боялися теракту, чи хто його знає.


Катерина з мамою

Катя стала шукати, куди далі. Запропонували практику у Греції і Туреччині. Подружки їхали в Туреччину. Вирішила і вона. Це була практика після другого курсу у коледжі. Тривала півроку.

Загалом донька їздила працювати в Туреччину на літо тричі. Раз — від коледжу, а два — вже від Інституту туризму, економіки і права, куди перевелася на заочне навчання одразу на третій курс.

У цьому році вчетверте поїде. Ось-ось полетить. Зазвичай у квітні — туди, а в жовтні — назад.

На цей раз поїде вже не від університету. А від фірми. Від тієї ж, з якою раніше їздила. Уклала контракт напряму. Бо інститут у цьому році закінчує, а працювати хоче й надалі.

У перспективі мріє потрапити у Дубаї. Там вищий рівень, крутіше.

Катя хоче подивитись країни, «вивчити» туризм, стати професіоналом у своїй справі.

— Не жаль відправляти доньку так далеко? Сумуєте?

— Сумую, але вважаю: те, що вона там — добре.

Та й чого тут сидіти? Катя після першого півріччя у Туреччині пішла на роботу за професією у туристичну фірму в Києві. Розчарувалася, та і я разом з нею. Отримувала дві з половиною тисячі заробітної плати за місяць. Тисячу віддала за проживання. Півтисячі проїздила грошей на транспорті. І тисяча залишалася на руках. А їсти за що?

Я доньці кажу: «Мені дешевше, щоб ти була вдома, ніж так працювала. Краще сиди з маленькою дитиною, з сестрою, а я тобі буду давати гроші».

Та й Каті у Туреччині подобається. Кожного року приїжджає додому, сумки поставить — і одна фраза: «Так, все. Вас, дівчат, побачила — їду назад».

— А яка ж заробітна плата у Туреччині?

— Відносно невелика. Точно не скажу. 500-800 доларів на місяць. Але з цієї суми частина йде на харчування. Гідів годують за рахунок фірми. Але кожного дня одним і тим самим. Кухня не така, як у туристів. Тому по можливості дівчата-гіди заходять у кафе.

— Що саме входить в обов’язки Каті?


— Супроводжувати транспорт (від аеропорту до готелю і назад). Розповідати, що, де. Її регіон — Кемер та Анталія.

Якщо вночі працює, то їй, звісно, дають наступного дня відпочинок на якийсь період. Але важко все одно. Наприклад, треба о першій ночі встати, о другій виїхати. Плюс — може бути два виїзди за ніч. О п’ятій знову в аеропорт — приліт туристів. Вдома тільки о восьмій. Після цього — вісім годин відпочинку. Ввечері знов на роботу. Наступну ніч відпочиває. Потім встає рано-вранці на роботу. До речі, якщо вони і не на роботі, максимум о десятій годині вечора повинні бути вдома. Тому що у них є людина, яка за них відповідає. Гіди повинні відпочивати і гарно виглядати. Не подобається — їдь додому.

Робота з людьми — найважчий труд. Кожного треба витримати. Латвія, Росія, Білорусь, Казахстан — усі країни колишнього СНД. Були й іноземні рейси

У кожного характер: потрібно переварити, зуміти вислухати, витримати, ще й усміхнутися. Наприклад, росіяни — на Україну, українці — на росіян. А Литва — половина на тих, половина на тих. Білорусь взагалі мовчить. У минулому році Росія у Туреччину не літала. Так трошки легше було.


Катерина Глушак зустрічає туристів

— Де Катя живе?

— У них там спеціальний будинок для персоналу. Наче як тризірковий готель. Дві людини в кімнаті. На кшталт гуртожитку, тільки кухня, туалет є. Але на кухні лише каву та чай можуть зробити. Якщо їжа привозна, навіщо їм там готувати?

Було так, що двокімнатна квартира — на чотирьох.

— Уже їздили до доньки у гості?

— Так, але там, де вона живе, не була. Як і всі, купували путівку. У тому році, коли в Туреччині був переворот, путч, ціни дуже впали.

— Турецькі чоловіки гарячі, люблять дівчат зі світлим волоссям. Багато у доньки уваги?

— Катя каже, люди в Туреччині дуже відкриті, добрі, чуйні.

Чоловіки цікаві. У тому плані, що можуть бути нав’язливими, багатослівними. Але не нахабні. До того ж до будь-яких обставин звикаєш. Катя каже, вже цієї надмірної уваги не відчуває. Коли занурюєшся в роботу і турки бачать, що ти серйозна дівчина, ніхто не чіпає.

— Не хоче залишитися в Туреччині? Може, й кохання собі там знайде?

— Нічого про кохання не казала. Але країною захоплюється. Якось був відгул, їхала з дівчатами на екскурсію в інше місто. Скинула мені по «Вайберу» фото: «Мамо, ти не повіриш, це — автовокзал, не аеропорт». А відрізнити ж неможливо. Каже, не уявляєш, наскільки у цій країні все для людей, для комфорту, для затишку.

Якось була у покинутому готелі. Господар за борги не розрахувався і поїхав. Надцять років готель стоїть, ніхто нічого не чіпає. У нас в Україні і земля б уже чорна була. А там як висіла картинка в кімнаті, так і висить. Як постіль була застелена, так і застелена. Тільки павутиння з’явилося, а так все на місці.


Катерина Глушак (зліва)

— Турецьку вивчила?

— Англійсько-турецьку, — усміхається.

— Що доньці не подобається?

— Якби не подобалося, вона б більше туди не поїхала. Донька характером дуже тверда.

— Час на себе залишається? Покупатися, сходити на море?

— Так. Контракт закінчився — дали тиждень відпустки. У вихідні їздила на екскурсії, куди не возила туристів.

— За чим сумує? Може, за маминим борщем?

— За українським хлібом, картоплею-пюре. Я їй у Туреччину возила минулого року. Турецька картопля якась не така. І за котлетами нашими зі свинини сумує. Котлети у Туреччину не возила, тільки биточки Коли Катя додому летить, завжди каже: «Мамо! Борщик, картопля, котлетки — більше нічого не хочу!»

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №14 (1613), 6 квітня 2017 року. Фото з соціальної сторінки Катерини Глушак

Теги: Катерина Глушак, туризм, Туреччина, туристичний гід, «Вісник Ч», Аліна Сіренко

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект