moregoods
moregoods
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Від сина батраків до найвідомішого повоєнного прокурора


Від сина батраків до найвідомішого повоєнного прокурора

Він був сином теслі та батрачки, вихідцем із бідної багатодітної селянської родини. Одні з вдячністю називають його патріархом радянської прокуратури, інші – прислужником більшовицького режиму, зрадником і кривавим катом. Будучи прокурором, він, не задумуючись, засуджував людей до вищої міри покарання, часто не гребуючи власноруч приводити вирок у дію.



Із селян – у пролетарі

Його називають «батьком» радянської прокуратури – тієї «гуманної» інституції, що без зайвих роздумів і надто ґрунтовних досліджень відправляла людей на Соловки, або ж просто засуджувала до розстрілів. Портрети Романа Руденка й досі прикрашають стіни вітчизняних прокурорських установ. Зрештою, не лише українських. Особливо шанують «видатного радянського діяча» наші закляті північні «брати». Російські публіцисти присвятили уродженцю Чернігівщини силу-силенну монографій, статей і праць. У 2015 році для службовців російської прокуратури навіть медаль його імені затвердили. Так і назвали – «Медаль Руденка». Ким же є насправді наш земляк Роман Андрійович Руденко – вбивцею і ренегатом чи патріархом і першопрохідцем?

Найбільш ґрунтовно до вивчення біографії уродженця Носівщини підійшли, як не дивно, росіяни. Так, відомий російський публіцист Юрій Орлов і сценарист Олександр Звягінцев у книзі «Прокурори двох епох: Андрій Вишинський і Роман Руденко» чи не найповніше описали маловідомі широкому загалу факти.

«Роман Андрійович Руденко народився 17 (30) липня 1907 року в Носівці Чернігівської губернії в багатодітній родині селянина-бідняка», – пишуть публіцисти.

Насправді ж, якщо бути точним, то Руденко з’явився на світ не у промисловій Носівці, а в селі Підгайне, що поруч із райцентром. На цьому наголошують місцеві краєзнавці.

До жовтневого перевороту його батько мав лише одну чверть десятини землі, тому, щоб прогодувати велике сімейство, він працював за наймом, в основному теслював. Мати ж, як це завжди було заведено у малоземельних селян, наймитувала. Після більшовицького перевороту Андрій Руденко отримав від радянської влади трохи більше землі, але сім'я жила так само важко, заледве зводячи кінці з кінцями. Зрештою, у 1929 році батько майбутнього прокурора йде до колгоспу.

Роман ріс тямущим і жвавим, любив верховодити. Одначе вчитися хлопчині довелося недовго, адже треба було допомагати родині. Закінчивши сім класів Носівської семирічки, він починає допомагати батькам по господарству, а влітку наймається пасти худобу. У 1924 р. Роман влаштувався на цукровий завод чорноробом. Як сам потім згадував, у «виробничий» сезон працював на сушці і мийці, а в інший час виконував різні доручення в радгоспі від цього ж заводу. У тому ж таки 1924 році Роман Руденко вступає до комсомолу. Зрештою, саме ця молодіжна організація здійснила колосальний поштовх у майбутній політичній кар’єрі сина бідних селян.

«Сумнівів не було, в опозиціях не брав участі»

У грудні наступного року на Носівській районній конференції комсомолу Руденка обирають членом райкому. Залишивши роботу на цукровому заводі, молодий комсомольський ватажок береться за культурно-пропагандистську роботу. У квітні 1927 року Роман Руденко, вступивши до лав більшовиків, очолює культурно-просвітницький відділ райвиконкому, а ще через рік переїздить до Ніжина, де обіймає посаду інспектора окружного комітету робітничо-селянської інспекції.

«Кожну доручену йому справу він виконував відповідально і з душею. Він був активним, напористим, допитливим, добре розбирався в політиці, знав законодавство, – пишуть російські публіцисти. – Андрію(Роману?) Руденку часто доводилося виступати громадським обвинувачем у суді».

Незважаючи на зростання репресій, Роман Руденко беззастережно поділяв політику партії, і, як сам писав у анкетах, «сумнівів не було, в опозиціях не брав участі». Таких людей у той час цінували. У листопаді 1929 р. окружний комітет партії скеровує його на посаду старшого слідчого окружної прокуратури Ніжина. З цього часу аж до останнього дня життя (понад п'ятдесят років) Роман Руденко не покидає прокурорського крісла і, пройшовши основні щаблі прокурорської ієрархії, дослужується до найвищого прокурорського звання.

Терор сприйняв, як належить

На слідчій роботі Руденко працював усього сім місяців, потім його «перекинули» до Чернігова, де він став помічником окружного прокурора. Але і в місті над Десною прокурор затримується ненадовго. Через чотири місяці, в жовтні 1930 року, 23-річний Роман Руденко отримує самостійну посаду – очолює Бориславську районну прокуратуру Миколаївської області. Ці обов'язки він виконував упродовж року, після чого Руденка призначають помічником Маріупольського міського прокурора (на Донбасі). У грудні 1932 р. Руденка переводять до Донецька старшим помічником обласного прокурора, а в жовтні 1933 р. він знову отримує «процесуальну» посаду – стає прокурором у Макіївці. Тут він затримується на два з половиною роки. У березні 1936 року Руденко обіймає досить високу посаду – заступника прокурора Донецької області, а ще через півтора року сам очолює цю прокуратуру. У квітні 1938 року Роман Руденко стає обласним прокурором в Сталіно.



Руденко, без перебільшення, пройшов усі щаблі прокурорської ієрархії. Освіту здобував у Московській юридичній школі і на Вищих юридичних курсах при Всесоюзній правовій академії (1941), після чого був направлений на роботу в Прокуратуру СРСР. У 1942 р. його перевели на посаду заступника, а з 1944 року – прокурора України. 27 липня 1944 року Руденко стає державним радником юстиції 2 класу, що тоді прирівнювалося до військового звання генерал-лейтенанта.

В одній із характеристик Романа Андрійовича цього періоду сказано: «Будучи виконуючим обов’язки прокурора УРСР, товариш Руденко в складних умовах роботи у звільнених від окупації районах зумів правильно організувати прокурорську і слідчу роботу периферії. Органи прокуратури УРСР у специфічних умовах прифронтової обстановки активно сприяли урядовим органам і військовому командуванню у виконанні складних і серйозних завдань, що стоять перед ними в справі використання сил і засобів для розгрому ворога, відновлення народного господарства, ліквідації наслідків окупації».

Далі в характеристиці зазначається, що Роман Руденко «своєчасно і правильно орієнтував периферійні органи прокуратури на викриття зрадників Батьківщини, їх спільників і дезертирів, на організацію нагляду за додержанням соціалістичної законності, охорону соцвласності».

Подібного роду формулювання українські історики закликають оцінювати не інакше, ніж співучасть у каральних акціях.

Так, київський історик і публіцист Сергій Коваленко, зокрема, пише про пристрасть прокурора до особистої розправи: «Відразу після призначення генеральним прокурором СРСР Роман Руденко 1953 року приїхав на одну шахту до Воркути, де відбувався страйк політичних в'язнів, і перед строєм в'язнів власноручно застрелив організатора страйку поляка Ігнацевича. Після цього охорона відкрила по в'язнях вогонь з кулеметів і вбила кілька сот чоловік. Можна собі уявити, що цей Руденко витворяв на Донбасі, де він був обласним прокурором у Донецьку 1937-1940 років під час Великого Терору. Він там до «судової трійки» НКВД входив. Молодчинка. Недарма ж його «гєроєм социалістічєского труда» удостоїли».

Нюрнберг зробив Руденка всесвітньовідомим

На Нюрнберзькому процесі в справі головних військових злочинців нацистської Німеччини Роман Руденко був призначений головним державним обвинувачем від СРСР. Його ораторські здібності та професійне чуття встигли оцінити відомі юристи з багатьох країн. В цьому плані показовим стало обвинувачення за планом «Барбаросса». Зачитавши його, Руденко попросив суд долучити до справи письмове свідчення фельдмаршала Фрідріха Паулюса, колишнього заступника начальника генерального штабу в дні, коли цей загарбницький план розроблявся. Серед підсудних це викликало неабиякий ажіотаж. Порадившись зі своїми адвокатами, вони запротестували: мовляв, свідчення Паулюса – фальшивка, адже його давно немає живого. Як відомо, Гітлер свого часу приховав від німців сам факт захоплення в полон фельдмаршала Паулюса.

Було навіть оголошено триденний національний траур, народ сповістили, що командувач армією Паулюс загинув як справжній німецький солдат, б’ючись до останнього патрона. На честь його Гітлер влаштував пишну панахиду й поклав найвищу нагороду Німеччини на порожню труну.

Судячи з усього, дехто з підсудних не знав напевне, що фельдмаршал здався в полон. Хтось із них єхидно зауважив, що непогано було б почути самого Паулюса…

І коли через 5 хвилин Паулюс і справді з’явився на трибуні, дехто з підсудних ледь не втратив свідомості. Виявляється, Руденко все дуже чітко передбачив, і фельдмаршала заздалегідь таємно доправили в Нюрнберг…

Трибунал працював майже рік – до 1 жовтня 1946 р. За цей час було проведено 216 судових слухань, допитано сотні свідків та оприлюднено десятки тисяч різних документів, які підтверджували злочини нацистів. Зрештою, до смертної кари через повішення трибунал засудив Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, ЗейссІнкварта, Бормана (заочно), Йодля. До довічного ув’язнення – Гесса, Функа, Редера; інших – до тривалих строків тюремної неволі. Страти відбулися в ніч на 16 жовтня 1946 року в будинку Нюрнберзької в’язниці. Герінг отруївся незадовго.

Руденко відомий не лише Нюрнбергом…

У 1954 році в СРСР розпочався закритий судовий процес над оточенням Берії. Зокрема, над начальником контррозвідки «СМЕРШ» Віктором Абакумовим, справу якого слухали у Ленінграді. Одразу по завершенню судового процесу Генпрокурор СРСР Роман Руденко телефонує до Хрущова. Від нього він отримує вказівку негайно розстріляти Абакумова, не давши останньому шансу на апеляцію. Абакумова розстрілюють, позбавивши права на захист.

З середини 50-х років прокурор Роман Руденко займається реабілітацією постраждалих від сталінських репресій та влаштовує справжні гоніння на дисидентів.

Так чи інакше, але наш земляк умів визначати напрямок вітру. В іншому разі чи міг би він так довго обіймати високу посаду всесоюзного прокурора? Навряд чи це йому вдалося легко. Він мусив відмовитися від свого роду, забути власну землю, начхати на національну ідентичність і змусити себе повірити у праведність курсу партії. Мабуть, тому його і досі шанують в Москві. З часу розпаду СРСР там мало що змінилося.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №14 (623) від 6 квітня 2017

Теги: прокуратура, Роман Руденко, Віталій Назаренко, "Чернігівщина"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект