moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » У Крим — липовий цвіт і сушені гриби. А шкарпетки з тризубами страшно



У Крим — липовий цвіт і сушені гриби. А шкарпетки з тризубами страшно

77-річна Раїса Пилипенко з села Кошани Козелецького району 13 років як живе сама у крайній хаті. Двері на ніч не замикає. Хіба що за защіпку від котів і собак. Каже, як хто захоче залізти, замки не врятують.

— Не боюсь нікого, — сміється жінка. — Живу у дідівський хаті. Під час війни її спалили. Дід відбудував таку ж саму. Після війни стеріг контору. Взимку, як село замете, транспорт не проїжджав. Вів усіх до нас ночувати. На підлозі настеле соломи, всі лягали. З тих пір і звикли, що у нас повен двір чужих. Тільки раз за все життя залізли, курей покрали штук десять. Років через п’ять знайшли злодіїв, то п’яні остерці були.

Із сторожів два собаки. Один Каштан, а іншого машина підбила біля нас. Маленький, вусатенький, лежав під дорогою. Я йому води дала, нагодувала. Забрала, Найдою назвала. Супроводжує мене усюди, людей не чіпає.

Не замикаюсь, бо, не дай Бог, інсульт-інфаркт.

— У вас холодильник у веранді стоїть, нічого не пропадало?

— Ні разу. От до сусідки через дорогу і вдень не доб’єшся. Трохи глухувата, підсліпувата. Позамикається, і соціальний працівник не завжди потрапити може. Пускає тільки своїх. А у минулому році, хтось зайшов і вкрав солідну суму грошей. От і думай: чужих боїмося, а свої виносять.

Чоловік у мене був військовий, мічман*. Я — інженер легкої промисловості. За направленням в Алма-Аті (Казахстан) працювала. Тоді трохи у Кошанах пожили і поїхали у Крим. 15 років там були. Дочка Тетяна народилась, зараз живе у Новоозерному

під Євпаторією. Працює головним бухгалтером у лісгоспі. Ми, як на пенсію вийшли, повернулися на батьківщину.

З Танею зранку і ввечері зідзвонювались, розказували, що на сніданок, на вечерю готували. Тепер спілкування дороге. їй 2,50 хвилина коштує, мені — гривню. Балакаємо коротко і ясно. Онук Толя не захотів жити у Криму. Тут школу закінчив і в технікум Остерський поступив на будівельника. Тепер навчається у Києві, в авіаційному, теж на будівельника. Після навчання хоче повернутися сюди.

Дочка раніше приїздила часто. Тепер — раз на рік. Поїздів прямих немає. З Євпаторії треба добратися до пункту пропуску, два кілометри пішки пройти до Каланчака (Херсонська область). Звідси з собою нічого не бере, крім липового цвіту і сушених грибів. Бо хороші речі на пункті пропуску можуть забрати, а вона кацапам не хоче нічого віддавати.

Племінниця з Ніжина до неї їздить. Інколи сумки на таможні не перевіряють. А було таке — їхали туди, накупили купальників, шкарпеток на «Троєщині» (ринок у Києві). А кум з Десни дав ще шкарпеток. А на них тризуби намальовані. Як почали все шмонати. Мої перелякалися. Вони тільки запитали, чого речі з етикетками.

*Мічман — звання у військовому флоті, таке, як на суші прапорщик.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №11 (1610), 16 березня 2017 року

Теги: хата скраю, людські долі, Раїса Пилипенко, село Кошани, «Вісник Ч», Юлія Семенець, Вікторія Товстоног

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект