Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » У Крим — липовий цвіт і сушені гриби. А шкарпетки з тризубами страшно

Потопали

У Крим — липовий цвіт і сушені гриби. А шкарпетки з тризубами страшно

77-річна Раїса Пилипенко з села Кошани Козелецького району 13 років як живе сама у крайній хаті. Двері на ніч не замикає. Хіба що за защіпку від котів і собак. Каже, як хто захоче залізти, замки не врятують.

— Не боюсь нікого, — сміється жінка. — Живу у дідівський хаті. Під час війни її спалили. Дід відбудував таку ж саму. Після війни стеріг контору. Взимку, як село замете, транспорт не проїжджав. Вів усіх до нас ночувати. На підлозі настеле соломи, всі лягали. З тих пір і звикли, що у нас повен двір чужих. Тільки раз за все життя залізли, курей покрали штук десять. Років через п’ять знайшли злодіїв, то п’яні остерці були.

Із сторожів два собаки. Один Каштан, а іншого машина підбила біля нас. Маленький, вусатенький, лежав під дорогою. Я йому води дала, нагодувала. Забрала, Найдою назвала. Супроводжує мене усюди, людей не чіпає.

Не замикаюсь, бо, не дай Бог, інсульт-інфаркт.

— У вас холодильник у веранді стоїть, нічого не пропадало?

— Ні разу. От до сусідки через дорогу і вдень не доб’єшся. Трохи глухувата, підсліпувата. Позамикається, і соціальний працівник не завжди потрапити може. Пускає тільки своїх. А у минулому році, хтось зайшов і вкрав солідну суму грошей. От і думай: чужих боїмося, а свої виносять.

Чоловік у мене був військовий, мічман*. Я — інженер легкої промисловості. За направленням в Алма-Аті (Казахстан) працювала. Тоді трохи у Кошанах пожили і поїхали у Крим. 15 років там були. Дочка Тетяна народилась, зараз живе у Новоозерному

під Євпаторією. Працює головним бухгалтером у лісгоспі. Ми, як на пенсію вийшли, повернулися на батьківщину.

З Танею зранку і ввечері зідзвонювались, розказували, що на сніданок, на вечерю готували. Тепер спілкування дороге. їй 2,50 хвилина коштує, мені — гривню. Балакаємо коротко і ясно. Онук Толя не захотів жити у Криму. Тут школу закінчив і в технікум Остерський поступив на будівельника. Тепер навчається у Києві, в авіаційному, теж на будівельника. Після навчання хоче повернутися сюди.

Дочка раніше приїздила часто. Тепер — раз на рік. Поїздів прямих немає. З Євпаторії треба добратися до пункту пропуску, два кілометри пішки пройти до Каланчака (Херсонська область). Звідси з собою нічого не бере, крім липового цвіту і сушених грибів. Бо хороші речі на пункті пропуску можуть забрати, а вона кацапам не хоче нічого віддавати.

Племінниця з Ніжина до неї їздить. Інколи сумки на таможні не перевіряють. А було таке — їхали туди, накупили купальників, шкарпеток на «Троєщині» (ринок у Києві). А кум з Десни дав ще шкарпеток. А на них тризуби намальовані. Як почали все шмонати. Мої перелякалися. Вони тільки запитали, чого речі з етикетками.

*Мічман — звання у військовому флоті, таке, як на суші прапорщик.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №11 (1610), 16 березня 2017 року

Теги: хата скраю, людські долі, Раїса Пилипенко, село Кошани, «Вісник Ч», Юлія Семенець, Вікторія Товстоног

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект