Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Вчитель від Бога: у Олександри Гончар із Дроздівки - ювілей!



Вчитель від Бога: у Олександри Гончар із Дроздівки - ювілей!

Багата талантами земля Чернігівська, У цьому ще ра переконався, побувавши у Дроздівці Куликівського району. Там золотими літерами в освітянський літопи місцевої десятирічки вписано ім'я Олександри Гончар, заступника директора з виховної роботи, фахівця з англійської мови. За понад чотири десятиліття вчителювання через її руки і серце пройшло не одне покоління сільських дівчат та юнаків...



Така примітна деталь: ще в дитинстві Шура, граючись з однолітками «в школу», завжди обирала собі роль вчителя. Ось так започатковувалася симфонія життя в рідних Козарах Носівського району. Народившись у багатодітній сім’ї інваліда війни Федора Хархуна, дівчина рано пізнала ціну хліборобської праці. А кому в ті сорокові було легко? Батьки допізна на роботі, а їй, старшій сестрі, доводилося не тільки долати сільські університети, а й доглядати меншеньких братиків Анатолія і Юрія, прищеплюючи їм працелюбність, чесність, порядність. І ось ці характерні риси майбутнього педагога помітив у п’ятому класі вчитель іноземної мови Травень Порфирович, який сказав:

- Шуро, ти найздібніша моя учениця, а ще в тебе природний талант до мови, тому не вагаючись вступай до педагогічного інституту.

Пораду свого наставника дівчина запам’ятала й після здобуття середньої освіти у 1965 році успішно склала екзамени до Ніжинського педінституту на престижний факультет іноземних мов, з головою поринувши в студентське життя.

Це були неповторні роки! Сама історія дихала в аудиторіях навчального корпусу, коридорами якого ходив свого часу Микола Гоголь. Вчилася легко, з насолодою, пізнаючи красу слова. І в цьому їй допомагали талановиті викладачі. А у хвилини відпочинку мажорного настрою додавала пісня, яка змалечку вабила Олександру чарівними мелодіями. Це захоплення супроводжуватиме жінку все життя.

Відмінницю навчання після розподілу направили до Дроздівки, в одну з найбільших у районі середніх шкіл, яка налічувала близько 600 учнів.

- Я майже нічого не знала про Куликівськийрайон, -згадуєжінка, - не чула й про село, в якому мала розпочатися моя трудова діяльність. А ось бажання, енергії, сил, щоб передати дітям набуті знання, було вдосталь. Мене зустріли радо, надали житло, а головне - призначили класним керівником. Щоправда, було трохи лячно, адже учнів багатенько. Рятувало те, що від випускників я була не набагато старша, і різниця у віці особливо не відчувалася. Мабуть, тому неодноразово довіряли випускні класи. І я не жевріла, а горіла на роботі, тому діти любили мене й добре вчилися. Тоді у практиці сільських школярів були постійні трудові десанти на поля місцевого колгоспу-мільйонера. Скільки ж ми назбирували овочів, городини - не перелічити.

Взагалі шкільна пора - найкращий час у житті людини. З нею пов’язано безхмарне дитинство, перші радощі і прикрощі, перші успіхи. У школі діти з незграбних підлітків перетворюються на чарівних дівчат і мужніх юнаків, і велике щастя бачити та відчувати ці перевтілення на власні очі.



Водночас Дроздівка, яка стала для Олександри другою малою батьківщиною, принесла їй кохання, і через рік воно спалахнуло сяйвом подружнього життя з місцевим красенем, учителем Віталієм Гончаром. Ця вікопомна подія наповнила буття жінки новими гранями. У школі - улюблена робота, вдома - сімейний затишок і ніжна увага чоловіка, а ще - сцена, адже Олександра була активною учасницею художньої самодіяльності в учительському ансамблі «Чураївна», співала у сільському хорі, радуючи шанувальників фольклору та народної пісні.

Можете уявити, в якій освітянсько-мистецькій атмосфері народилося і зростало троє діточок?

- Для жінки материнство -справжній рай! - стверджує, лагідно усміхаючись, Олександра. - А пісня - це душа. Тому, коли дітки підросли, вивчилися, створили сімейний ансамбль Гончарів і з успіхом виступали на сільській, районній та обласній сценах. Я пишаюся тим, що доньки пішли моїм, освітянським шляхом. Лариса вже 22 роки успішно вчителює у рідній Дроздівці, чудово співає. Вона - солістка сільського та районного будинків культури. А Людмила - учитель музичного мистецтва Вознесенсько-го навчально-виховного комплексу Чернігівського району. Цього-річ стала переможцем районного та обласного конкурсів педагогів й представлятиме Чернігівщину на всеукраїнському конкурсі «Учитель року - 2017».

А сьогодні, вже для бабусі, головна радість - шестеро онуків. Найстарший Антон - студент Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Максим опановує вищу науку в столичному залізничному виші, а меншенькі співають у шкільних ансамблях.

- Діти і онуки - це моя гордість, і я щаслива, що маю таку родину, - з радістю каже Олександра Федорівна. - У нашій сім’ї ніколи не прагнули багатства чи розкоші, автомобілів чи престижних котеджів. Жили скромно в будиночку для вчителів, але намагалися завжди робити людям добро, і за це маємо від них глибоку шану. На жаль, чоловік Віталій Григорович, з яким ми прожили 42 роки, і він був з часом обраний сільським головою, передчасно відлетів у вічність і не може розділити привітність весняного сонечка...

Олександра Федорівна нині вже на пенсії, але мало не щодня буває в школі. У ці дні вона святкує свій поважний ювілей. І зрозуміло, що для неї прозвучить багато вітань, пісень від родичів, колег та друзів. Зокрема, Дроздівський сільський голова Олександр Кравченко, колишній учень іменинниці, коротко зазначив:

- Такою жінкою, багатодітною мамою і бабусею, вчителем від Бога пишається наше село.

А я зі свого боку скажу:

- З роси і води Вам, Олександро Федорівно, на многії-многії літа!



Сергій Гаййдук, "Деснянка" №11 (644) від 16 березня 2017

Теги: Олександра Гончар, с.Дроздівка, вчитель, Сергій Гаййдук, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект