Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » 8 хвилин правди з Олександром Ларченком

Потопали

8 хвилин правди з Олександром Ларченком

Голова Чернігівської районної ради про роботу, сім’ю, Америку і про крутий мотоцикл на фото.



Хто не боїться казати правду - вам до нас! «Деснянка» розпочала відвертий проект із публічними людьми - депутатами, чиновниками, керівниками різних гілок влади, підприємцями, полісменами, прокурорами, суддями... Під час інтерв’ю наш журналіст запитує не лише про робочі будні і те, що хвилює людей, а й про особисте. На відверті запитання - відверті відповіді. Кожна розмова триває 8 хвилин. Чому стільки? Перша публікація була напередодні 8 Березня, а ще вісімка, з точки зору нумерологи, - показник домінантного початку, практицизму, матеріалізму і впевненості у власних силах. За 8 хвилин, упродовж яких ми ставимо запитання, у людини немає часу на глибоке осмислення і пошук варіантів відповідей, щоб обійти гострі кути.

Правда і тільки правда! Тож, поїхали!




- Олександре Миколайовичу, Вас обрано головою Чернігівської районної ради у 2015-му. Чула, що нинішній депутатський склад дуже плідно працює. Вважаєте, що це Ваша заслуга чи все ж людей, які зробили правильний вибір, віддавши за них свої голоси?

- Обидві тези правильні.

- Децентралізація. Скільки громад об’єдналося за час Вашої роботи?

- Три: Гончарівська, Іванівська, Михайло-Коцюбинська.

- Чи виживуть вони?

- Звичайно. Але згодом можливе дооб’єднання малих територіальних громад.

- Наразі у районі триває активне обговорення щодо створення інших територіальних громад, приміром, об’єднання двох чималих сіл - Халявина і Хмільниці. Кожен із цих населених пунктів хоче бути центром. Селяни розуміють, що дві великі школи ОТГ утримувати не під силу, отож кожне село перетягує канат у свій бік, щоб зберегти свій навчальний заклад. Хто переможе?

- Якщо об’єднати територіальну громаду за географічним розташуванням від Кувечичів до Седнева й створити центр у Халявині, а Хмільниці дати те, що вона хоче, то все можна зробити, аби всі були задоволені.

- А що хоче Хмільниця?

- Можливо, створення у себе центру освітнього округу.

- Седнів, туристичну перлину Чернігівщини, також чекає об’єднання. Але селище розташоване на краю Чернігівського району, може йому ліпше об’єднатися з селами інших районів області?

- Є така думка, але відповідного закону у нас немає. Скоріше за все громади об’єднають примусово.

- На одному із зібрань, де обговорювали питання об’єднання територіальних громад, Ви сказали: «Краще бути першим хлопцем на селі, ніж сотим у місті». Як, на Вашу думку, приміським селам ліпше приєднатися до Чернігова чи все ж до сусідніх сіл?


- Приміським селам самим треба вирішувати свою долю і нікого не слухати, зокрема й мене (сміється).

- Про депутатський фонд. Кожному обранцю виділяють 20 тисяч гривень на його округ. Куди спрямовують кошти депутати?

- Вісімдесят відсотків коштів витрачено на енергозбереження. У ФАПах та навчальних закладах замінили старі вікна на металопластикові. З 920 тисяч депутатського фонду не використали лише 900 гривень.

- А куди Ви витратили свої 20 тисяч з депутатського фонду?

- Звісно, на Халявинську школу! Також на вікна.

- Оптимізація освіти. Скільки вже закрито шкіл у Чернігівському районі і чи плануєте ще реорганізовувати освітні заклади?

- За час моєї роботи не закрито жодної школи. Реорганізовано тільки Шестовицьку. Можливо, така доля чекає ще на чотири навчальні заклади, де навчатиметься менше 25 учнів. А взагалі, я вважаю, що новостворені громади мають самостійно вирішувати це питання, зважаючи на свої фінансові можливості.



- Чи не збирається влада вішати замок на двері Шестовицької школи, де поки діє початкова ланка?

- Нема таких планів і близько.

- Чи всі школярі вчасно дістаються на уроки і чи є резервні автобуси для підвезення учнів на випадок поломки чи ще якихось проблем?

- Транспорту у нас достатньо, приміром, у Халявин-ської школи аж два автобуси. У Дніпровському нещодавно були проблеми з підвезенням учнів - автобус зламався і якийсь час був у ремонті, тож ми туди направили один із халявинських. Техніка зношена, тому й не дивно, що час від часу може дати збій. У таких випадках залучаємо рейсові автобуси. Хоч це не зовсім добре...

- П’ятнадцять років тому Ви створили фермерське господарство «Сад Ларченка», що нині славиться не лише у районі, айв області. Потрібні знання, вміння та досвід Вам, мабуть, дали Українська сільськогосподарська академія і робота головним агрономом в колгоспі «Червоний прапор» у селі Пльохів Чернігівського району?

- Ці фактори важливі, та не більше, ніж на десяту частину. Моя бабуся, з якою я пас корів, розповідала: «Ось це, внучок, наше колишнє поле, а тут, де грушка росте, - була наша хата». Ці слова засіли в моїй голові. Поле у кожного має бути своє!

- Про поле. Скільки землі у господарстві?

- Вісімнадцять гектарів.

- Що вирощуєте?

- Моя рідня вирощує суницю, яблука, смородину. Маю змогу допомагати їм лише під час відпустки.

- Пригостите яблучками?

- Запросто.

- Ваші червонобокі плоди смакували в АТО?

- Так. Волонтери доставили військовим не одну тонну.

- Колись Ви мріяли зробити крапельне зрошення та викопати озеро. Вдалося?


- Зрошення - так. А ось озеро... Насправді, не все так просто! Я тоді був занадто оптимістично налаштований.

- Ви живете в Халявині?

- На території Халявинської сільської ради, ото там - у саду (сміється).

- Яка площа Вашого будинку?

- 200 «квадратів», але 60 з них - це підвал.

- Лазня є?

- Немає.

- Город маєте?

- А як же! і тепличку...

- Дружина Лариса Борисівна теж вирощує яблучка?

- Так, вона веде фермерське господарство і не тільки.

- А доньки - Оксана і Наталя, де живуть?

- Наталя - в Америці, у штаті Монтана, вийшла там заміж і працює. Оксана нині викладає музику у Катарі.

- Онуки є?

- Поки немає.

- Дітей не тягне на Батьківщину?

- Про молодшу доньку моя американська сваха сказала, що вона космополітка. Наталію тягне додому, отож щороку приїздить. Також переймається подіями на сході України. А старша Оксана, як і всі наші заробітчани, - попрацює, заробить грошей і приїде. На квартиру в Чернігові вона вже заробила.

- Вас не приваблює життя за кордоном?

- Приваблює: тиждень-два і додому (сміється).

- Ви були на Майдані 18 лютого, саме тоді, коли розстрілювали людей. Це правда, що Ви кидали бруківку?


- Я до крові зітер долоні... Як і всі, хто там був.

- У Вас недешеве авто. Заробити на нього вдалося завдяки саду чи щось перепродали?

- Йому десять років, отож воно вже дешеве. А купив «Ніссан» і за прибуток господарства, і за кошти, що заробила експертно-оціночна та землевпорядна фірма «Аксіома», якою керує дружина.

- Де купуєте собі одяг і взуття - на базарі чи у фірмових крамницях?

- На базарі не купую дуже давно. Якось донька приїхала з Катару і захотіла придбати мені костюм у крамниці «Воронін». Але не знайшлося мого розміру - дядько ж я тілесний! А там тільки на «дрищів» - так і напишіть (голосно сміється).

- Продукти купуєте?

- Так, але переважно працюю кучером у своєї дружини.

- Скільки коштує батон?

- Десь гривень десять.

- Яка вартість проїзду у чернігівських маршрутках?


- Три п’ятдесят.

- Зізнаєтеся, яку зарплату отримуєте?

- Чистими 10800.

- А якої фірми годинник і скільки коштує?

- Samsung. Вартість - 10000 гривень. Подарунок дружини на Новий 2017-й рік.

- Ви підтримували флеш-моб22PushupChallenge. Кому передали естафету?

- Чернігівській райдержадміністрації.

- А вони змогли віджатися?

- Я не відслідковував.

- Подейкують, що райрада і райдержадміністра-ція не дуже товаришують. Це так?

- Непросте запитання... Законодавство написане так, щоб ми не товаришували. Але розумні люди завжди знаходять спільні рішення, що дають позитивний результат.

- Як Вам вдається бути у такій спортивній формі?

- Мабуть, гени.

- На Вашій сторінці у Fасеbоок є фото, де Ви верхи на двоколісному коні. Він Ваш?

- Ні, це я був на весіллі доньки в Америці, і мої майбутні свати приїхали на святкування мотоциклом. Дали й мені посидіти і проїхатися... Про такого коника я не можу навіть мріяти, бо коштує він від 40 тисяч зелених.

- Що подаруєте дружині на 8 Березня?


- Ще не думав. Квіти - обов’язково!

- Чи бачите себе депутатом Верховної Ради?

- Ні.

- Яку політичну силу підтримуєте?

- Радикальну партію України.

- А Ви в своєму лексиконі не вживаєте «компліменти»: «скотиняка», «політична проституція», «чорти з рогами», «троянські коні», «павуки в банці», «московські зозулі».., як це робить лідер Радикальної парти Олег Ляшко?

- Іноді я різко висловлююся, а потім жалкую...

- Якщо серйозно, можна вижити на пенсію у 1247 гривень?

- Ні. Я дуже дивуюся, як людям це вдається. Система субсидій порочна, хоч вона народ поки рятує. Субсидії не вічні...

- А скільки треба платити пенсіонеру, щоб він став щасливим?

- Всі пенсіонери - від звичайного робітника до Президента - мають отримувати пенсію в розмірі прожиткового мінімуму. Все інше, що людина змогла заробити і відкласти, на те й має жити. Але прожитковий мінімум треба порахувати реально, а не так як у нас, коли пара шкарпеток на сім років. Вважаю, нині прожитковий мінімум це - 3,5-5 тисяч гривень.

- Що важливіше: гроші чи любов?

- Любов.

- Ви завжди кажете правду?

- У дев’яти випадках із десяти.

Лариса Галета, «Деснянка» №10 (643) від 9 марта 2017

Теги: інтерв'ю, Олександр Ларченко, Лариса Галета, «Деснянка»

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект