moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Особлива пара вірить у щасливу долю!



Особлива пара вірить у щасливу долю!

Вже з першого погляду зрозуміло, наскільки це особлива пара. Він – мужній і сильний, одразу навіть не здогадуєшся, що у Романа Неруша повністю відсутній зір, у знайомому приміщенні він почувається й поводиться доволі впевнено.

Вона – тендітна сором’язлива чарівна й жіночна, наче порцелянова статуетка. Ольга Іванова вже 10 років бореться з захворюванням суглобів. Хвороба прикувала її до інвалідного візочка, тільки так жінка може долати далекі відстані.

Рома – чернігівець, а Оля переїхала з Донецької області, де жила з батьками в містечку Красний Лиман…
А які перешкоди готові подолати ви, щоб знайти свою половинку та бути поруч з коханим чи коханою? Історія цієї пари насправді вражає!

Він «побачив» її за допомогою пальців, а вона стала його «очима»

Я зустрілася з Романом і Ольгою в реабілітаційному центрі для людей з особливими потребами, що працює в Чернігові на базі громадської організації «Аратта». Вони приходять сюди раз на тиждень, спочатку з Олею займається реабілітолог, потім вони зустрічаються з психологом, відвідують групові заняття та тренінги, а насамкінець беруть участь у роботі творчої майстерні, адже Оля – творча особистість. Вона залюбки в’яже, вишиває, робить прикраси з бісеру, м’які іграшки і береться за деякі замовлення. Роман працює на підприємстві в товаристві незрячих слюсарем-складальником машин і апаратів. Свою майбутню половинку він спочатку почув і відчув, а вже потім «побачив».



Р: - Наше знайомство було банальним, як зараз модно, в мережі Інтернет. Почали спілкуватися, в той же день вийшли на скап-зв'язок, зустрілися. Спочатку я поїхав до Олі в гості, а потім запросив її до себе.

О: - Я погодилася, поїхала подивитися. Місто мені дуже сподобалося, таке гарне, комфортне, багато парків, фонтанів. Коли постало питання, де ми житимемо вже разом, вирішили, що в Чернігові, адже у Роми тут робота.



- Романе, до вас запитання, чим Оля вас привабила, що вам у ній сподобалося, що не захотіли відпускати від себе?

- Це складно пояснити словами, мабуть, мене зможе зрозуміти тільки та людина, котра має таку ж проблему. Оскільки в мене майже повністю відсутній зір, я сприймаю довколишній світ за допомогою слуху, дотику. Під час розмови ти відчуваєш весь внутрішній світ людини, всю її красу. Бо побачити – це одне, а поспілкуватися – зовсім інше. Зовнішня краса інколи буває оманливою. Так от я спілкувався з Олею спочатку по скайпу, але не мав уявлення, як вона виглядає. Вже потім, коли приїхав, «побачив» її обличчя, коли відчув руками. Вона гарна!

- Оля розповідала, що ви тепер багато гуляєте містом, тож тепер вона – ваші очі?

- Я маю тільки світловідчуття, звісно, в нашому місті вже вивчив всі маршрути, знаю, куди йти, але в оточуючому світі важкувато без супроводу. Вона мені підказує, де, може, бордюр новий з’явився, де який магазин чи кафе. Бо раніше людей на вулиці було якось незручно про це розпитувати. З десяти один хтось може підказати, а інші не реагують, просто проходять.

Щодня вони долають труднощі, про які звичайні люди й гадки не мають

- Але ж в магазини ви заходите, транспортом можете користуватися?

Р: Звісно, відвідуємо магазини, але такі, де нема східців або вдало зроблений пандус. Без супроводу це складно. Ми живемо в центрі, тому нам найбільше підходить «Мегацентр», там зручно пересуватися. А щодо інших – це купа проблем, маленькі магазинчики взагалі не пристосовані для візочників. Транспортом ми не користуємося. Якщо треба, замовляємо вантажний мікроавтобус. В маршрутне таксі, навіть якщо скласти візочок, нам дуже складно зайти, особливо в годину пік. А тролейбус з низькою підлогою треба довго чекати. Виходить, що великі дистанції ми долаємо своїм ходом.

О.: - Поки не було снігу, частіше виходили на вулицю, а зараз це дуже проблематично, тому що тротуари в місті не почищені. А якщо пересуватися дорогою, де машини, не всі водії нормально та адекватно на це реагують.



- Олю, а що змінилося в вашому житті, коли в ньому з’явився Роман?

- Багато чого! Я більше стала гуляти, подорожувати, звісно, було багато нових вражень, емоцій, коли приїхала сюди. Бо раніше сиділа в основному вдома, ми з мамою виїздили на прогулянки, але по одному маршруту. Живого спілкування не вистачало.

- Якщо ви вже стали парою, можливо, плануєте весілля?

Р: - Такі плани є, але про них говорити завчасно, поживемо – побачимо!

О: - Це не головне, для мене важливіше, щоб було кохання!

- У вас зараз є можливість поділитися мріями, бажаннями на широкий загал. Може, хтось почує й допоможе їх реалізувати?

Р.: - На сьогодні мрія одна – щоб нарешті настав мир у нашій країні. А друга –поставити Олю на ноги, щоб відмовитися від візочка, щоб вона могла великі відстані проходити пішки. Ми консультувалися з лікарями, вони кажуть, що допоможе лише операція, але, по-перше, вона дуже дорога, по-друге, в нашому місті немає класних фахівців, які могли б її зробити якісно. Нам рекомендують шукати в столиці. Оце зараз звернулися в «Аратту», тут зараз діє програма з реабілітації для людей з особливими потребами. Поговорили з фахівцями, сподіваємося на позитивні результати.



О.: - Одне моє бажання вже здійснилося, я знайшла своє кохання, свою половинку. Звісно, мені хотілося б, аби здоров’я наладилося, щоб усе в нас було добре. А щодо занять в «Аратті», про які згадав Рома, то мені подобаються і зустрічі з психологом. Адже багато людей з особливими потребами змушені проводити життя в чотирьох стінах, у них виникають проблеми в спілкуванні. А тут ми вчимося взаємодіяти в ігровій формі, це цікаво. Подобаються і творчі заняття, ось сьогодні, приміром, освоювали техніку декупаж, робили вазочку для сухоцвітів. Це моє, це те, що мене надихає.

- Може, вам потрібні якісь побутові речі, меблі, інструменти чи матеріали для творчості? Чим вам можуть допомогти чернігівці?

Р.: - Може, хтось допоможе запчастинами на візочок для Олі. Бо зараз ми ремонтуємо його самотужки, знайти майстра – складно, коли треба було замінити підшипники, не знайшли потрібних, їх вже не виробляють. Шукали токаря, а потім для нього – спеціальні інструменти. Це все для того, щоб ми з Олею могли виїхати з домівки.

Щиро кажучи, знайомство з цією парою справило на мене неабияке враження. Під час розмови з Романом Нерушем з’ясувалося, що раніше чоловік взагалі жив сам-один, самотужки ходив за покупками, куховарив і навіть робив вдома ремонт. А серед його захоплень – подорожі. Він частенько мандрував країною, бо це і розвиток, і фізичні навантаження, і нові знайомства. Його батька передчасно забрала хвороба, а мати останні роки мешкала в Криму. Коли почалися ці буремні події в нашій країні, Роман забрав її до Чернігова. «Колись вона мене виховувала, захищала, оберігала, тепер я маю те ж робити для неї», - каже мій співрозмовник. Відчувається, що так само ніжно й відповідально він ставиться до Олі. Тож так хочеться побажати цій парі злагоди, кохання, миру та добробуту на довгі щасливі роки!

Вікторія Сидорова, студійні фото – Тетяни Гужової

Теги: Аратта, Неруш, Іванова, Сидорова

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект