Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Особлива пара вірить у щасливу долю!



Особлива пара вірить у щасливу долю!

Вже з першого погляду зрозуміло, наскільки це особлива пара. Він – мужній і сильний, одразу навіть не здогадуєшся, що у Романа Неруша повністю відсутній зір, у знайомому приміщенні він почувається й поводиться доволі впевнено.

Вона – тендітна сором’язлива чарівна й жіночна, наче порцелянова статуетка. Ольга Іванова вже 10 років бореться з захворюванням суглобів. Хвороба прикувала її до інвалідного візочка, тільки так жінка може долати далекі відстані.

Рома – чернігівець, а Оля переїхала з Донецької області, де жила з батьками в містечку Красний Лиман…
А які перешкоди готові подолати ви, щоб знайти свою половинку та бути поруч з коханим чи коханою? Історія цієї пари насправді вражає!

Він «побачив» її за допомогою пальців, а вона стала його «очима»

Я зустрілася з Романом і Ольгою в реабілітаційному центрі для людей з особливими потребами, що працює в Чернігові на базі громадської організації «Аратта». Вони приходять сюди раз на тиждень, спочатку з Олею займається реабілітолог, потім вони зустрічаються з психологом, відвідують групові заняття та тренінги, а насамкінець беруть участь у роботі творчої майстерні, адже Оля – творча особистість. Вона залюбки в’яже, вишиває, робить прикраси з бісеру, м’які іграшки і береться за деякі замовлення. Роман працює на підприємстві в товаристві незрячих слюсарем-складальником машин і апаратів. Свою майбутню половинку він спочатку почув і відчув, а вже потім «побачив».



Р: - Наше знайомство було банальним, як зараз модно, в мережі Інтернет. Почали спілкуватися, в той же день вийшли на скап-зв'язок, зустрілися. Спочатку я поїхав до Олі в гості, а потім запросив її до себе.

О: - Я погодилася, поїхала подивитися. Місто мені дуже сподобалося, таке гарне, комфортне, багато парків, фонтанів. Коли постало питання, де ми житимемо вже разом, вирішили, що в Чернігові, адже у Роми тут робота.



- Романе, до вас запитання, чим Оля вас привабила, що вам у ній сподобалося, що не захотіли відпускати від себе?

- Це складно пояснити словами, мабуть, мене зможе зрозуміти тільки та людина, котра має таку ж проблему. Оскільки в мене майже повністю відсутній зір, я сприймаю довколишній світ за допомогою слуху, дотику. Під час розмови ти відчуваєш весь внутрішній світ людини, всю її красу. Бо побачити – це одне, а поспілкуватися – зовсім інше. Зовнішня краса інколи буває оманливою. Так от я спілкувався з Олею спочатку по скайпу, але не мав уявлення, як вона виглядає. Вже потім, коли приїхав, «побачив» її обличчя, коли відчув руками. Вона гарна!

- Оля розповідала, що ви тепер багато гуляєте містом, тож тепер вона – ваші очі?

- Я маю тільки світловідчуття, звісно, в нашому місті вже вивчив всі маршрути, знаю, куди йти, але в оточуючому світі важкувато без супроводу. Вона мені підказує, де, може, бордюр новий з’явився, де який магазин чи кафе. Бо раніше людей на вулиці було якось незручно про це розпитувати. З десяти один хтось може підказати, а інші не реагують, просто проходять.

Щодня вони долають труднощі, про які звичайні люди й гадки не мають

- Але ж в магазини ви заходите, транспортом можете користуватися?

Р: Звісно, відвідуємо магазини, але такі, де нема східців або вдало зроблений пандус. Без супроводу це складно. Ми живемо в центрі, тому нам найбільше підходить «Мегацентр», там зручно пересуватися. А щодо інших – це купа проблем, маленькі магазинчики взагалі не пристосовані для візочників. Транспортом ми не користуємося. Якщо треба, замовляємо вантажний мікроавтобус. В маршрутне таксі, навіть якщо скласти візочок, нам дуже складно зайти, особливо в годину пік. А тролейбус з низькою підлогою треба довго чекати. Виходить, що великі дистанції ми долаємо своїм ходом.

О.: - Поки не було снігу, частіше виходили на вулицю, а зараз це дуже проблематично, тому що тротуари в місті не почищені. А якщо пересуватися дорогою, де машини, не всі водії нормально та адекватно на це реагують.



- Олю, а що змінилося в вашому житті, коли в ньому з’явився Роман?

- Багато чого! Я більше стала гуляти, подорожувати, звісно, було багато нових вражень, емоцій, коли приїхала сюди. Бо раніше сиділа в основному вдома, ми з мамою виїздили на прогулянки, але по одному маршруту. Живого спілкування не вистачало.

- Якщо ви вже стали парою, можливо, плануєте весілля?

Р: - Такі плани є, але про них говорити завчасно, поживемо – побачимо!

О: - Це не головне, для мене важливіше, щоб було кохання!

- У вас зараз є можливість поділитися мріями, бажаннями на широкий загал. Може, хтось почує й допоможе їх реалізувати?

Р.: - На сьогодні мрія одна – щоб нарешті настав мир у нашій країні. А друга –поставити Олю на ноги, щоб відмовитися від візочка, щоб вона могла великі відстані проходити пішки. Ми консультувалися з лікарями, вони кажуть, що допоможе лише операція, але, по-перше, вона дуже дорога, по-друге, в нашому місті немає класних фахівців, які могли б її зробити якісно. Нам рекомендують шукати в столиці. Оце зараз звернулися в «Аратту», тут зараз діє програма з реабілітації для людей з особливими потребами. Поговорили з фахівцями, сподіваємося на позитивні результати.



О.: - Одне моє бажання вже здійснилося, я знайшла своє кохання, свою половинку. Звісно, мені хотілося б, аби здоров’я наладилося, щоб усе в нас було добре. А щодо занять в «Аратті», про які згадав Рома, то мені подобаються і зустрічі з психологом. Адже багато людей з особливими потребами змушені проводити життя в чотирьох стінах, у них виникають проблеми в спілкуванні. А тут ми вчимося взаємодіяти в ігровій формі, це цікаво. Подобаються і творчі заняття, ось сьогодні, приміром, освоювали техніку декупаж, робили вазочку для сухоцвітів. Це моє, це те, що мене надихає.

- Може, вам потрібні якісь побутові речі, меблі, інструменти чи матеріали для творчості? Чим вам можуть допомогти чернігівці?

Р.: - Може, хтось допоможе запчастинами на візочок для Олі. Бо зараз ми ремонтуємо його самотужки, знайти майстра – складно, коли треба було замінити підшипники, не знайшли потрібних, їх вже не виробляють. Шукали токаря, а потім для нього – спеціальні інструменти. Це все для того, щоб ми з Олею могли виїхати з домівки.

Щиро кажучи, знайомство з цією парою справило на мене неабияке враження. Під час розмови з Романом Нерушем з’ясувалося, що раніше чоловік взагалі жив сам-один, самотужки ходив за покупками, куховарив і навіть робив вдома ремонт. А серед його захоплень – подорожі. Він частенько мандрував країною, бо це і розвиток, і фізичні навантаження, і нові знайомства. Його батька передчасно забрала хвороба, а мати останні роки мешкала в Криму. Коли почалися ці буремні події в нашій країні, Роман забрав її до Чернігова. «Колись вона мене виховувала, захищала, оберігала, тепер я маю те ж робити для неї», - каже мій співрозмовник. Відчувається, що так само ніжно й відповідально він ставиться до Олі. Тож так хочеться побажати цій парі злагоди, кохання, миру та добробуту на довгі щасливі роки!

Вікторія Сидорова, студійні фото – Тетяни Гужової

Теги: Аратта, Неруш, Іванова, Сидорова

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект