moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Не він обрав медицину, а вона – його



Не він обрав медицину, а вона – його

Заслужений лікар України Федір Олексійович Тодоріко – відомий та шанований головний лікар Бобровицької ЦРЛ, якого знають далеко за межами району. Довелось і мені нещодавно познайомитися з цією цікавою людиною та справжнім майстром своєї справи.



Федір Олексійович працює у Бобровицькому районі вже 45 літ. Їхав на Чернігівщину на три роки, а лишився назавжди – згадує він.

– Цікаво, як так вийшло?
– У мене все життя цікаве, – усміхається герой статті. – Доньки мої вийшли заміж на Чернігівщину та Черкащину, а сам я з Чернівецької області – зійшлися три «Ч». Працював 8 років хірургом, потім 12 літ – районним хірургом та завідувачем хірургічного відділення, а відтак уже 25 років покращую стан рідної Бобровицької лікарні на посаді головного лікаря.
Наш заклад посідає провідні місця в рейтингах по області, має вищу акредитаційну категорію та статус «Доброзичливого ставлення до дитини», ми є багаторазовими лауреатами національного проекту «Флагман сучасної медицини» завдяки кваліфікованим кадрам, яким ми надаємо житло з усіх можливих резервів. Ми перейняли закордонну практику і маємо діагностичне відділення, аналогів котрому немає ніде в області, бо тут приймають термінових, невідкладних хворих із невідомими чи невстановленими діагнозами і вже в перші дорогоцінні хвилини надають їм першочергову допомогу, а вже потім перенаправляють цих пацієнтів до профільних лікарів. Раніше ж було так, що хворого спочатку оглядали різні спеціалісти, щоби встановити діагноз і вирішити, хто лікуватиме людину – втрачалися життєво важливі хвилини або й години.
Також маємо потужну реанімацію на 6 ліжок, 5 чергових лікарів цілодобового посту, гарні гінекологічне та пологове відділення, де на пологах можуть бути присутні чоловік чи родичі майбутньої матері. Наразі тут уже прийнято 420 пологів, що для району дуже добре – їздять до нас і з Носівки, і навіть із Києва, бо тут значно дешевше медичне обслуговування.

– Чому ви обрали саме цю професію?

– У дитинстві всі хлопці мріяли стати авіаторами чи космонавтами. Я теж був лідером серед ровесників та займався спортом. Проте моя мама часто хворіла, і я, один із шістьох дітей, пообіцяв їй, що обов’язково вивчуся та лікуватиму її. Закінчив на відмінно сільську школу, але в інститути тоді приймали з документами, які давали тільки тим селянам, хто мав робочий стаж чи служив в армії. Тоді ми з хлопцями з двох класів вирушили «на казахстанську магнітку» – в Теміртау, де я отримав паспорт. Повернувся до Чернівців, вступив до технічного училища, вивчився на радіомеханіка, а потім пішов до армії в радіолокаційні війська. Служив у Коростені, був майстром по ремонту РЛС. Просто з армії вступив до медінституту. Памятаю, як прийшов писати вступний твір і, незважаючи на рекомендацію всім солдатам писати не більше двох сторінок, аби було менше помилок, списав увесь тонкий зошит. На другому іспиті – фізиці – витягнув «щасливий білет» із питанням «Що таке радіолокація?» А з хімії знав лише теорію про кремній, котру встиг прочитати напередодні. Складав хімію разом із учорашніми школярами і, напевно через те, що не я обирав професію, а медицина мене вже обрала сама, витягнув квиток із питанням «силіціум – кремній». Таким чином став студентом медінституту і всі роки навчання сумлінно працював над собою, бо прагнув стати справжнім лікарем.

– Ваші діти, певно, теж обрали медицину?
– Ні, бо вони мене майже ніколи вдома не бачили, адже цілими днями та й у вихідні я «пропадав» у хірургії, не замислюючись, як нині, над зарплатою. Тому дві мої доньки пішли власними шляхами – одна обрала логопедію, інша – іноземну мову. Маю вже трьох онуків – тобто «тричі герой», – усміхається Федір Олексійович.

– Можливо, онуки ще продовжать ваш проторований лікарський шлях?
– Не знаю. Старші, певно, вже ні. Хоча там є ще один такий козак, – замислився на секунду дідусь Федір, – можливо, щось із нього й буде, а може, я вже за всіх відбув…

– Скільки працівників у вашій лікарні?
– 78 лікарів, 140 медсестер, 105 санітарок і майже 100 осіб технічного персоналу. Маємо близько 200 ліжок, що повністю відповідає нормативу МОЗ – 60 ліжок на 10 тисяч населення, якого у нас майже 33 тисячі. Коли я приїхав, то в районі було 72 тисячі населення – і воно не вимерло, а його «забрали електричками» Київ та метробуд, який тоді обіцяв не лише роботу, а й квартири. Нині чекаємо реформ госпітальних округів – можливо, наш заклад реформується, бо якщо округ не підпаде під статус госпітального, то від районної лікарні залишаться тільки терапія, неврологія і дитяче відділення, а хірургія та акушерство ліквідуються. Ми весь час були госпітальним округом, наша лікарня має вищу кваліфікаційну категорію, а що буде далі – побачимо…
Є проект: Бобровицький, Носівський, Бахмацький, Ічнянський, Борзнянський, Ніжинський райони з сумарним населенням близько 200 тисяч «прив’язується» до Ніжина, але місто навряд чи витримає таке навантаження…
Маю сказати, що для нашої рідної лікарні та всіх людей я прагну лише найкращого.

Ігор Гільов, газета «Деснянська Правда»

Теги: Федір Тодоріко, Бобровицька ЦРЛ, лікар, «Деснянська Правда», Ігор Гільов

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект