Смерть за не впійману рибу

44-річного Олександра Клоновця підозрюють у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті. Загиблий — 62-річний Олексій Онищенко з села Чорнотичі Сосницького району. Його побили у лісі поблизу Чорнотичів. За намір ловити рибу. Вимагали гроші.

1. «Олексій був завзятий рибалка»

Згорнутий човен майже перед порогом щодня нагадує 48-річній Людмилі Грищенко про смерть чоловіка.

— З Льошею ми прожили 17 років. Спільних дітей не було. У мене своїх двоє, у нього троє. Чоловік був інвалідом. Давним-давно пошкодив руку на полюванні. Рушниця вистрілила... З того часу в нього була довічна група інвалідності. Але він як міг допомагав по хазяйству. Без коня життя не уявляв. А ще був завзятий рибалка. Рибу і в калюжі знайде. Скільки ми юшки поповарили на природі! Ось біля вогнища, ось на відпочинку, — гортає альбом з фотографіями Людмила Іванівна. — Ніщо не віщувало біди. Тільки сон поганий наснився. Ніби плаваю у крові. Старих людей спитала: «До чого б це?» Сказали: «Щось з кровником станеться».

28 травня, Трійця, хазяйство попорали. Празник, трудитися не можна. Під вечір чоловік каже: «Проїду я в ліс, деревину на оглоблю придивлюся. Ловить рибу, певно, не буду, бо мошкара коня заїдає. Хоч на воду подивлюся». Для нього ж вода і риба як наркотик. Зібрався о пів на дев’яту вечора. «Замикайся, спати лягай». Я поставила на стіл йому перекусити. Щоб, як вернеться, не будив. Так завжди роблю. І лягла.

О третій ночі стук. «Відкривайте. Дядька вашого побили. Я його привіз». Чую голос односельця Мишка Івасенка. Я вискакую в чому спала: «Де дядько?» «На возі. Його так побили, що не встає. І мені попало».

Я до Льоші, а він стогне: «Били, били... Покладіть мене на сиру землю на живіт». Я кричу Мишку: «Викликай «швидку». А він: «У мене грошей на рахунку немає». У мене істерика. «Швидку» ж з мобілки набрати можна безплатно. Таки викликали. Олексій просить: «Посадіть мене». І падає, весь побитий, ребра поломані. Нащо він його до села кілька кілометрів віз, тряс на возі? Треба було туди «швидку» викликати. Молодь така тупа.

«Швидка» до нас з Сосниці їхала хвилин сорок. Дивлюся, а чоловік білий як віск робиться. Рука пошкоджена там, де зшита, надувається, як кулька, і чорніє. Він: «Тихо. Я умираю». Михайло перелякався. А я чим поможу? Медики зайшли у двір, ще дихав. Вони пульс помацали, тиск поміряли: «У вас труп. Ми трупів не возим». Приїхала поліція. Я чула, як Мишко їм казав: «Ми і до води ще не доїхали, і ніякої риби не ловили». Там у нас кілька ставків. Один приватний, база неподалік, а в другому хто хоче, той і рибалить.

На ставку бази з’явився новий хазяїн. Все на джипі їздив, і собака великий породистий з ним сидів. Як його прізвище, не знаю. Тільки ім’я — Саша. Кажуть, він з крутих. У Якличах бичків розводить. Місцеві на нього гарують, косять, доглядають. Годують працівників аби як. В основному картоплю їм варять, а от горілки вволю дають. Так люди розповідають. І що там, на базі, раніше судимі. Коли на чоловіка накинулися, вимагали гроші. Він сказав, що у ліс з собою грошей не бере. Там же наші сільські в охороні: і Коля Мочаний, і Олег Грищенко, і співмешканка Аліна з ним була. Чого не захистили, слова не сказали, коли Льошу вбивали? За що? За що? Вони і човна навіть не розгорнули, снасті сухі.

Чоловік не сниться, щоб спитати. Очі зімкну, чую: у першій хаті по лінолеуму туп, туп, туп. Швиденько так, як Олексій ходив. Підхоплюся. Може, примарилося, чи й справді щось є?

Навіщо човен було брати? Може, Мишко попросив? Він ще з весни надзвонював чоловіку. Я не раз брала слухавку. Все просив: «Поїхали по рибу». А я йому: «Знайди, Мишо, собі ровесників, з ними і 'їдь. Не лізь до дядька». А він: «Чого ви, тітко, така зла?» А воно бач, як вийшло, наче душа передчувала.

2. «Дев'ять ребер зламали у батька. Миша на колінах просив, щоб не били»

Родину Онищенків знайшла на кладовищі, якраз принесли батьку «снідати».

— Двоє не наших там було, цей Сашко-очкарик, що батька бив, і рудий Женя з Сосниці. Дід мухи не обідив, а страшні люди отаке зробили. А свої сільські стояли, дивилися, як батька вбивали, і мовчали. Ще й водою відливали. Батька ж мокрого привезли. Як їм після цього живеться? Чи совісті зовсім немає? Дев’ять зламаних ребер зі спини. Руки, ноги побиті, — розповідає 37-річний Павло Онищенко, син загиблого. — А тепер ходять селом, себе вигороджують.

Собі вигоду, певно, хотіли. Боргові розписки на 10 тисяч гривень, які, вбиваючи, змусили батька написати, поліція знайшла у Олега Грищенка (він перший чоловік батькової співмешканки Людмили).

— Що з ним тільки не робили, там таке коїлося. Жорстоко били. Мишка палицею теж так тріснули, що й відлетів. Він на колінах просив дядька не бити. Мені ж розповідав, що і з пістолета у повітря стріляли. І казали: «Несіть цеглини, будемо топити. Ми свідків не залишаємо», — долучається до розмови 62-річний Петро Мурай, кум загиблого.

— Як люди можуть спокійно жити після такого, — обурюється і 31-річний Олександр Онищенко, другий син. — Якщо батько щось порушив, викличте поліцію. Хай буде усе за законом. Я Олега питав: «Як ти міг?» А він: «У мене робота така». Яка? Кат? Може, і не думали убивати, хотіли грошей збити. Наші люди споконвіку там рибу ловили. Кажуть, вилов треба було ділити з охороною 50/50.

Ми хочемо одного: справедливого покарання. На жаль, нікого досі не затримали. Причетні всі на волі, свідки вони... Та з їх же подачі батька нашого убили.

3. «Якби Олег не викликав Сашка, нічого б не було»

— Мене менше били, ніж дядька, певно, тому, що кінь був його, — ніби виправдовується 36-річний Михайло Івасенко, на руці у чоловіка величезні синці. — Ми і до ставка не доїхали. У лісі були. Коли трактор їде. Дядько каже: «Піду коня убік відведу з дороги», — і пішов. То на тракторі їхав Олег Грищенко — охоронник ставка. Він, ймовірно, і викликав ще двох з бази. Сашка і ще другого.

Вони під’їхали на машині. І до дядька. Я у лісі стояв. Думав, що його відпустять. А вони й мене знайшли. Один бив палкою. Питав: «Де човен?» Кажу: «У лісі». Він і справді був у лісі, не розкладений. Били діда. Я на колінах просив, щоб дядька не чіпали, і на базі теж так само просив. Нас же забрали. Попереду машина, за нею трактор, і нас на возі повіз односелець Коля Мочаний.

Давай головний питати: «Чий кінь? Як будете розплачуватись? Або 10 тисяч, або забираємо коня». «Я без коня пропаду», — просився дядько Олексій. «Ми забираємо його у заставу. Або давай 10 тисяч гривень». «У мене пенсія 1200, де я вам такі гроші візьму», — бідкався дядько. «Нас таке не влаштовує». Били, доки не написав розписки, що ми нібито впіймали риби на 10 тисяч гривень (кожному по 5 тисяч). Хоч ніякої риби у нас не було. Ми і до ставка не дійшли.

Потім Олег підійшов і каже: «Забирайте коня, їдьте. Вранці з вас три тисячі гривень. А тебе (тобто мене) жду завтра на відпрацювання». Що вже я мав робити: косити, чи рубати, чи ще щось — не знаю. Він би придумав. Через не впійману рибу вбивати людину? Олег же міг відпустити нас. Сказати, що не бачив нікого. А він їх викликав. Якщо ми щось не так зробили, штраф якийсь чи що, ну не вбивати ж.

У Чорнотичах люди кажуть, це вже не перший випадок. Люди з бази б’ють місцевих. Про одного з відлупцьованих, Юрія Долгорукого, «Вісник Ч» писав. Та чоловік згодом забрав заяву. І прив’язували, і били своїх неофіційних працівників. То нібито щось украли, аби зарплати не платити. І вимагали гроші, та це все чужі. Про свого Олега Грищенка кажуть: «Вислужується перед хазяїном. Винен одній із дружин майже 40 тисяч гривень аліментів».

— Такий борг на двох діток, — підтвердила колишня теща Грищенка, 55-річна Марія Евтушенко. — Двічі по 200 гривень прийшло — і все. А дітей треба одягти, годувати, до школи збирати.

4. «Якби на моєму місці був хто інший, невідомо б, як себе повів»

Грищенка застала за роботою. Трактором обробляв город нинішній тещі.

— Човен і сітки ми знайшли за 60-70 метрів від берега. Я раніше працював охоронником, потім покинув. Тоді знову повернувся. І тепер покину, тільки справи треба передати. То робота дурна. За тисячу гривень на місяць, — каже 42-річний Олег Грищенко.

— Совість вас не мучить, що людина загинула?

— Я його не чіпав.

— Могли сказати, щоб його не били, собою заступити.

— А що, мені було свою голову підставляти?

— Можливо, ви так вчинили, бо Олексій жив з вашою першою дружиною?

— Та ну. Я після неї вже з третьою живу. На ставку плати 60 гривень за добу — і лови риби скільки хочеш. Зараз по селу багато хто чого говорить. Та якби опинилися на моєму місці, невідомо хто і як би вчинив.

— Олеже, правда, що той Саша пов’язаний з бандитами?

— Я рік пропрацював і не знав, як його прізвище, тільки по імені.

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 121 (нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, та вимагання). Оголосила Клоновця у розшук.



Сосницьким відділенням поліції ГУНП в Чернігівській області за підозрою в скоєнні тяжкого злочину розшукується Клоновець Олександр Васильович 22.06.1973 року народження.

Прикмети підозрюваного: кремезної статури, на вигляд 40-45 років, зріст 190-195 см, обличчя кругле, волосся пряме з сивиною, брови прямі, ніс прямий, губи товсті, підборіддя пряме, розмова швидка, може бути в окулярах типу «хамелеон».

Якщо ви володієте будь-якою інформацією про цю особу, прохання телефонувати за номером (04655)2-15-63 або 102.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №23 (1674), 7 червня 2018 року

Теги: Олексій Онищенко, Олександр Клоновець, Людмила Грищенко, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект