Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Бризки шампанського відправили в реанімацію



Бризки шампанського відправили в реанімацію

«Помоліться за племінника Юрія, який знаходиться в нейрохірургії у тяжкому стані після жорстокого побиття п’яними нелюдами», — написала третього травня на своїй сторінці у «Фейсбуці» Наталія Меховець. 28 квітня вона повідомила: «Вся рідня Юрка Юрченка просить свідків побиття розповісти правоохоронним органам або звернутися до рідні. Не дайте уникнути покарання варварам!»

25-річний Юрій Юрченко з селища Куликівка лежить у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні. Змарнілий, над скронею зліва велика гуля. На ній крупний шов, змащений зеленкою. Юрію робили трепанацію черепа. Руки прив'язані до ліжка, щоб він випадково не зірвав пов’язку з рани чи не витяг катетера. Бо його рухи нині хаотичні. Це наслідок перенесеної травми. Ліва рука і нога рухаються. 3 правими складніше. Вони слабкі. Щодня до хлопця приходить медик, який робить масаж, розробляє ослаблені кінцівки. Масажують і рідні. Кожну вільну хвилину поруч мати, 46-річна Олена Юрченко, депутат Куликівської районної ради. Жінка тримається з останніх сил, щоб не розплакатися. Впевнена, син має бачити її спокійною. Розпитати, що з ним сталося, як він себе почуває, що хоче, де болить, Олена Юріївна не може. Юрій не говорить, хоча і чує її. Шанси, що мова повернеться, є. Дай Боже. Але чоловікові по-новому доведеться вчити букви, слова, займатися не один місяць з логопедом.

— Ми трохи його погодували, з’їв три ложки каші. Більше не хоче, відвертається, — доповідає медсестра матері. Олена Юріївна цілує сина. Говорить до нього, він повертає голову у її бік, потім відвертається.



13 днів у реанімації

— Що вони з моєю дитиною зробили? — тремтячим голосом каже жінка. — Син працює охоронником у товаристві «Дружба-Нова» в Куликівці. Тільки у вихідні може піти з друзями, погуляти. Так було і 20 квітня, у п’ятницю. Пішов, як зазвичай, десь о дев’ятій вечора у місцевий бар «Чикаго». Там молодь дивиться спортивні матчі. Юрко наш взагалі не п’є. Не можна йому, проблеми зі шлунком, дванадцятипалою кишкою. Трохи ковтне — і зразу блювати. Отож зазвичай бере сік чи чай. З гулянки повертається завжди опівночі або близько першої ночі.

Я лягла спати. Близько другої ночі мене розбудив дзвінок: «Юра в лікарні, непритомний». Помчала туди. Він то розплющував очі, то заплющував, непритомнів. Його капали. Час від часу була блювота. Я подумала, певно, випив. Та впало у вічі, він лівою рукою наче щось від шиї відривав і відбивався лівою ногою. Спочатку не зрозуміла, у чому річ. Та коли поглянула на його шию, жахнулася. Червона, у плямах. Схоже, його душили ланцюгом. Зрозуміла: Юра інстинктивно продовжує відбиватися від душителів. Його срібний ланцюжок з хрестиком лишилися цілі. Я їх зняла. Невдовзі і медики, і я стали помічати, що у нього права рука, нога втратили чутливість і перестали рухатись. Нас терміново відправили на Чернігів. Зробили комп’ютерну томограму.

Нейрохірурги глянули, сказали: «Гематома на півголови». Після удару крововилив такий утворився. Кров капала, капала, набухало, набухало, пояснили, що без операції він жити не буде. Операція тривала більше двох годин. Від удару кістки черепа уціліли. Та коли робили трепанацію, вирізали частину розміром 8 на 8 сантиметрів і назад не поставили. Пояснили, що вона буде давити на мозок. Він набрякає і випирає.

— Олено Юріївно, а що потім? Тільки шкіра ту дірку закриватиме, чи пластину доведеться ставити, чи частину кістки назад?

— Не знаю. Головне, щоб син одужав. Ліва півкуля мозку, на якій робили операцію, відповідає за мову і рух правого боку тіла. Юрко мене чує. І, думаю, розуміє. Менший син Артем — контрактник. Служить в Президентському полку. Був у АТО. Я показую на телефоні старшому фото молодшого. Думаю, що він його . впізнає. Лікарі обережні в прогнозах. Кажуть: «Будемо чекати, доки зійде набряк». З їхньої практики бувало, що і швидко сходив.

Я працюю у Чернігові менеджером у мережі Куликівського підприємства «Єлисеєвські меблі». Коли син був у реанімації, мене ненадовго пускали. Коли четвертого травня перевели в нейрохірургію, довелося з роботи відпрошуватися. Переживаю. Черепно-мозкова травма — це дуже страшно. У нас родичі у Києві. Ми їм і фото, знімки томографії, і документи посилали по Інтернету. Консультувалися, адже наслідки травми непередбачувані. Консультував кандидат медичних наук Віталій Завгородній з Інституту нейрохірургії. Сказав, що операція зроблена правильно. Оперував нейрохірург Олександр Гребенюк.

— Хто побив вашого сина?

— Якби ж він міг розказати. Я знаю лише зі слів його знайомих. Женя Зеленський і його дівчина Настя Чечотка проходили повз ставок, у темряві чують: хтось стогне. Придивилися — Юра. На камері бару, кажуть, видно, як до мого сина підходять надворі троє, ведуть його кудись: Юрій Єрченко, Максим Антончик і Микола Бабак. А до цього сиділи компанії в кафе. Єрченко став шампанським обливати людей, стіни... Юра зробив зауваження. У них виникла суперечка, бійка. Переговорили. Заспокоїлися. А ті, що були з Єрченком, стали його налаштовувати: «Ти що, йому простиш?» Моя дитина могла до ранку померти, якби не знайшли і не привезли до лікарні. Тому я хочу, щоб усі причетні до його побиття були покарані.

Його ж не просто вдарили, певно, вбити хотіли. Душили ланцюгом. Добре, що у ставок не викинули. Ось, подивіться, де горло червоне, — показує Олена Юрченко на телефоні фото сина. — Мені лікар загадав сфотографувати і передати йому, щоб він зміг точно описати, з якими ушкодженнями поступив Юрко до лікарні. Уявляєте, душити ланцюгом. Кажуть, палицю і ланцюг той, хто його бив, з собою в машині возить.

Вранці до бару приїхали поліція. Телефону мобільного при синові не було, пропав. Лише грошей близько сотні. Циферблат у годиннику розбитий. На лобі Юрія була гуля. Садна на підборідді, ніс розбитий, кров йшла, синці на передпліччі.

Юрій Єрченко з Салтикової Дівиці служить в поліції у Києві, кінологом. Наступного дня після того, що сталося, Єрченки приїздили до нас. Більше говорила мати, син мовчав. Сказав лиш: «Я тільки раз його ударив». Я допитувалась: що і як? А він як не чує. Хто ж мого сина тримав? Хто бив і душив? Я хочу знати правду. Сподіваюся, що пам’ять у сина залишиться.

За час перебування у реанімації у нас пішло більше 20 тисяч гривень. Спасибі, що хороші люди допомагають, — продовжує жінка. — Сиджу у палаті четвертого травня, коли заглядає мати Єрченка. Кажу:

— Чого ви прийшли, дивитися до чого мою дитину довели?

— Давайте буду платити за ліки, — каже вона.

— Де ж ви були 13 днів до цього?

А перед тим за день приїздила, щось говорила про примирення. Що їхньому сину треба якусь довідку на службу, щоб не звільнили. Яка мирова? Я зараз маю думати, як сина на ноги підняти, щоб він став таким, як був до побиття, а не про те, що буде з Єрченком у нього на роботі. Хто був на моєму місці, думаю, зрозуміє.

«Співчуваю і розумію»

З Єрченками зустрілася у них вдома у Салтиковій Дівиці Куликівського району 5 травня.

— Тільки-но повернулися з монастиря. Молилися. Завтра Юрія (Георгія Побідоносця). А вони обидва Юрії. Я співчуваю мамі того хлопця і розумію її біль як мама, — у сльозах каже 54-річна Валентина Єрченко, вона працює касиром у сільраді. — Мій син в армію сам пішов. На службі одні подяки. Тільки за минулий рік двічі в АТО їздив. Ризикував життям, шукав вибухівку. Вищу освіту має, нагороди за службу, — говорить жінка. Її мовчки слухає син, 28-річний Юрій Єрченко. Міцний, ростом під два метри.

— Наша компанія сиділа за столиком. Я відкривав шампанське, воно полетіло у різні боки на інші столи. Він підскочив і вдарив мене в обличчя. Я хоч і був поза службою, вихідний, та добре пам’ятав, що працюю в органах, тому не вдарив його у відповідь. Був словесний конфлікт. Хлопці нас розборонили. Ми поговорили. В знак примирення обнялися. Всі це у барі бачили. Коли бар закрився, ми пішли собі до ставка. І тут він повз проходив і до мене. Давай тягати за одяг. Ми відійшли. Та я його не чіпав. Мене забрали товариші, і ми пішли, — розповідає пізніше Юрій. — Вранці мені подзвонили з поліції: «Ти бив? Чим?» Я все розповів. Не приховував, що напередодні випивав. Дихав в алкотестер. Підозри мені не вручали. Я і нині на службі. Хоча чуток багато ходить.

— Юрію, кажуть, що його били троє?

— За себе я все, як було, розповів. Але як я можу комусь щось приписувати, робити когось крайнім?

— Якщо ви не били, решта теж, то звідки такі травми?

— Може, з кимось конфліктував. Може, мені на зло зробили. Бачили, що у нас був конфлікт. Могли під цей шумок. Може, йшов, упав, вдарився. Все що завгодно може бути. Який характер отриманих травм, відповідь дасть експертиза.

— Ми пропонували допомогу на лікування, надсилали грошові перекази, — додає мати.

* * *

За фактом нанесення тілесних ушкоджень куликівська поліція відкрила кримінальне провадження. Хочеться, щоб все було розслідувано чесно.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №19 (1670), 10 травня 2018 року

Теги: Юрій Юрченко, Куликівка, Олена Юрченко, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект