«Ночувала з мертвим один на один»

У перших числах січня минуло 40 днів від смерті 34-річного Дмитра Рєзніка, бійця 57-ї Окремої мотопіхотної бригади родом з Ушні Менського району. Дмитро помер вдома від хвороби за рік після демобілізації. Поховали хлопця 26 листопада. Причина смерті — хронічна ішемічна хвороба серця.


Ганна Рєзнік

— Он Зіна (Зінаїда Максименко — директор Менського зоопарку) дров привезла, уже легше, — виїжджає з господарського двору мати покійного Ганна Рєзнік. При згадці про сина голос дрижить, на очі навертаються сльози.

Дмитро воював на Донеччині під Костянтинівкою і Торецьком.

— Привезли його хлопці на машині. Це у тому році перед Покровою було (свято Покрови — 14 жовтня). — Він, мабуть, виду не подавав. Щасливий був, що додому їхав. А тоді на другий день і зліг. Гидко стало, зле. Температура до сорока доходила. Палило його здорово. Тільки на третій день ми з сусідами Індилами ледь умовили до лікаря піти.

Цілий рік чоловік боровся за своє здоров’я. Лікувався і в районі, і в Чернігові. Ставили двостороннє запалення. Стан тільки погіршувався.

— Взяла кредит у банку, — продовжує жінка. — Думала строїть забор. А воно пошло зовсім на друге. Сина лікувала. Тепер боргів, мо’, п’ять тисяч.

— В АТО ж він заробляв?

— Заробляв. Так ранило його доволі. За свої гроші і лікувався.

— Так з АТОвців грошей не беруть.

— Як не беруть, на платне МРТ посилали, і не раз. На біржі стояв. Та що тих грошей.


Дмитро Рєзнік

— Коли треба було відмічатися, то без супроводу матері доїхати не міг. Так йому було погано. На подальше лікування і обстеження грошей не було. Та помирати він не збирався. Казав, отримаю гроші від біржі і поїду у лікарню, — згадує сусідка Надія Індило. — Серце у нього стало миттю. Помер на руках у матері.

— Подзвонила на «103», — продовжує Ганна Резнік. — Приїхала «скора», констатірували смерть. А забрать не забрали. Хай, кажуть, лежить. Привезете у морг. Я один на один з ним, мертвим, ночувала. Покинули мені труп. Зі мною наче з собакою поступили. Дякую сусідові Олегу Індило. Він зі мною усю ніч просидів. А на ранок прийшлось наймать добрих людей і везти його у Мену і назад. Добре, хоч з мене грошей не взяли.

— Дружини у нього не було?

— Ні. Були дві... (жінка добре вилаялася). Тільки гроші виматували. Одна малолітка. З другою поживе-поживе, тоді вона його вижене. А я больного забираю і лечу.

Я вдова уже девять год. І дрова треба, і все треба. І коровку стинаюся, держу. Ще ж у мене дочка є. Слабенька, ферма вбила її. І статусу інваліда не має, і працювати не може.

Діма на біржі стояв, то за два місяці пособіє виплатять. Ото і все.

Жінка провела мене до похиленого паркану, який так і не змогла полагодити, бо лікувала сина.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №1 (1652), 4 січень 2018 року

Теги: Ганна Рєзнік, Дмитро Рєзнік, учасник АТО, серце, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект