moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф



30 років на «клондайку»!

Директори українських торфовидобувних підприємств були вражені перспективами торф’яних родовищ Чернігівщини. Найбільше ж захоплення у членів правління держконцерну «Укрторф» викликали поклади «чорного золота» на Гнилуському родовищі. Воно розташоване в межах Чернігівського та Козелецького районів та займає площу 675 гектарів.



«Це – клондайк!», – не стримуючи емоцій, заявив генеральний директор концерну Андрій Озерчук. Директори українських торфовидобувних підприємств прогнозують Смолинському торфозаводу, який видобуває тут торф, великі перспективи і по-доброму заздрять колегам. Попри всі негаразди смолинцям вдалося встояти. Фактично, від повного знищення державний завод врятував його колектив. 27 вересня підприємство відсвяткувало свій тридцятирічний ювілей.

У Смолинського заводу два дні народження

Енергетичний ринок України потребує дешевих енергоносіїв. Одним із найдешевших і найякісніших видів палива є торф. На Чернігівщині паливний торф виготовляють на спеціалізованих заводах – Ірванцівському (в Семенівському районі) та Смолинському - в Чернігівському. Із шести торфозаводів, що донедавна діяли на теренах краю, встояти вдалося тільки цим двом. Нині державні підприємства переживають друге народження.



«Смолинський торфозавод» філії ДП «Чернігівторф» є найновішим торфопереробним підприємством в Україні. Початок будівництва заводу припав на 1986 рік. 27 вересня 1987 року рівно о 20:00 з виробничого конвеєра до бункера впала перша брикетина. Увесь цей час і донині її, як оберіг, зберігають у кабінеті директора. Ще одна брикетина з датою 30 серпня 2014 року, що також зберігається на полиці шафи керівника підприємства, символізує друге народження заводу. Після кількарічного простою та намагання знищити без перебільшення найпотужніше енергетичне підприємство Чернігівщини, виробничий цех знову запрацював, задиміла заводська труба, пішов торфобрикет. За два наступних роки підприємству вдалося розширити юридичні права – повернути право бути філією ДП «Чернігівторф», права мати власний рахунок і підписувати контракти. Кількість працюючих та розмір заробітних плат зросли більше, ніж удвічі. Вперше за всю історію державного заводу його очолила жінка, «залізна леді» – Валентина Огієнко.

І чи не вперше за всю історію підприємства в його стінах – потужний десант із директорів торфовидобувних заводів на чолі з генеральним директором державного концерну «Укрторф» Андрієм Озерчуком. Він відзначає результативну співпрацю між органами місцевого самоврядування та підприємством «Чернігівторф». За його словами, саме завдяки цій співпраці Ірванцівський та Смолинський торфозаводи, попри відсутність спецдозволів, працюють і мають змогу видобувати торф на власних родовищах.

«Відповідно до Земельного кодексу, торфові родовища – це особливо цінна земля, а згідно з Кодексом про надра – це корисні копалини місцевого значення. Якщо це копалини місцевого значення, то погодження треба отримувати на місцях, а не оббивати пороги міністерств, – зазначає Андрій Озерчук. – Ми готуємо низку пропозицій до нашого уряду, які спростять роботу торфозаводів».

Генеральний директор держконцерну також зауважив, що за клопотанням «Укрторфу» у профільному міністерстві спростили процедуру отримання спеціальних дозволів. Віднедавна їх можна отримувати, навіть маючи податкову заборгованість.

Головне – вберегти землю!



За словами Андрія Озерчука, незважаючи на те, що останні роки галузь свідомо нищили, сьогодні вона може працювати прибутково.

Наразі всі рекорди по заготівлі торфу в Україні б’є Рівненська область. Тут виробляють більше 90 тисяч тонн брикетів. Другі – волиняни. За ними – Чернігів та Житомир. Є й такі підприємства, які вже два роки простоюють – це заводи на Сумщині, Київщині та Поділлі.

Заводам, які входять до структури ДП «Чернігівторф», цьогоріч довелося працювати в складних умовах. Так, якщо на Волині заготівлю сировини розпочали у квітні, то на Чернігівщині через бюрократичну тяганину старт сезону припав на початок літа. Завдяки героїчним зусиллям трудових колективів, які працювали позмінно і цілодобово, вдалося заготовити потрібну кількість сировини.

За словами директора ДП «Чернігівторф» Юрія Бондаренка, прогнозоване виробництво торфобрикету до кінця року сягне 75 тисяч тонн – немало для підприємства, яке пережило кількарічну стагнацію.

Керівник ДК «Укрторф» Андрій Озерчук особливо відмічає роботу смолинських шахтарів, які відзначають тридцятирічний ювілей з хорошими перспективами розвитку. Найбільше ж вразили членів правління землі Гнилуського родовища, де глибина залягання покладів «чорного золота» сягає не більше чотирьох метрів.

«Це, без сумніву, найбагатше родовище в Україні», – зауважив один із членів правління.

Перспективи родовища добре розуміють і смолинці, адже увесь цей час боротьба йшла не так за завод, як за землю довкола нього.

«Аби побудувати завод, в середньому треба два роки, підготувати землю для видобутку сировини – ще кілька років, – каже директор підприємства Валентина Огієнко. – Тому одним із головних наших завдань є зберегти родовище від зазіхань хитрих на руку ділків».

Неосвоєний ринок торфу

Десятиліття систематичного нищення торф’яних заводів далися взнаки. Із шести торфозаводів, які були на території Чернігівщини, на плаву – двоє. Всього в Україні залишилося сім торфозаводів із 30-ти, які були ще в 90-х роках. Галузь систематично та свідомо нищили, підсадивши Україну на російську «газову голку» та дороге вугілля з шахт олігархів. Ціни на вугілля та газ і нині лягають в платіжки українським споживачам. І доки нечесні урядовці та злочинний олігархат зароблятимуть валюту на схемі «Роттердам+», торф’яна галузь переживатиме стагнацію.

А, між іншим, у кращі роки Україна давала на-гора один мільйон тонн торфобрикету і два мільйони тонн сільськогосподарського торфу. Експерти відзначають неймовірні перспективи галузі, адже ринок торфу є надзвичайно широким. Так, наприклад, країни Балтії заробляють сотні мільйонів доларів, постачаючи на ринки Західної Європи сільськогосподарський торф. На тому ж таки Гнилуському родовищі, у Смолині, якісні показники сировини є одними з найкращих в Україні. Відтак для торф’яного прориву потрібно небагато – відносно невеликі державні інвестиції та ефективний менеджмент.

А поки що коштів на кардинально якісне оновлення засобів виробництва у торф’яників немає, тому керівництво «Укрторфу» анонсувало серйозний аудит торф’яної галузі. Вцілілу від розкрадання техніку на непрацюючих держпідприємствах планують зібрати в одному місці і розподілити між тими, хто її найбільше потребує.

Нині смолинцям катастрофічно не вистачає тракторів та вбиральних машин. Андрій Озерчук обіцяє не забути про заводчан. Разом з тим генеральний директор концерну дав слово підшукати ще один прес у виробничий цех торф’яникам. Завдяки цьому «Смолинському торфозаводу» вдасться вдвічі збільшити виробництво брикету – до 200 тонн на добу. Кращого подарунку на 30-річний ювілей годі й чекати!

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №40 (649) від 5 жовтня 2017

Теги: держконцерн «Укрторф», Смолинський торфозавод,

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект