Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » За словами волонтерів, такого, що нині діється в армії, навіть у 2014-му не було



За словами волонтерів, такого, що нині діється в армії, навіть у 2014-му не було

Вона збентежена й схвильована. На власні очі побачила таке, що навіть раніше й не снилося. Минув уже тиждень, як ічнянська громадська активістка, помічник віце-президента Українського союзу промисловців та підприємців, президента Групи компаній «Правіо» Валентина Запорощука, а також депутат міськради Олена Бутурлим повернулася із зони АТО. Ця поїздка - перша у її житті. Й незабутня. Разом з волонтерами упродовж трьох діб побувала у 19-ти точках Луганської та Донецької областей. Відстані між зупинками становили і сто, й двісті кілометрів. Вражала не лише бідність жителів східного регіону, а й злиденність самих армійців. - Коли ми проїжджали населеними пунктами Донбасу, наш волонтерський автомобіль упізнавали навіть місцеві діти, - згадує пані Олена. - Вони гуртом вибігали на дорогу, махали рученятами, зупиняючи на ходу мікроавтобус, вщент завантажений харчами для бійців. Уявіть очі дітлахів... Хлопчики й дівчатка на вигляд чотирьох-п’яти років з простягнутими долоньками. Ну як не зупинитися, не пригостити їх уже давно знайомою ічнянською «згущонкою»? На неї вони так чекали...



Цього разу волонтери відвідали й передали гуманітарну допомогу більше ніж трьом десяткам бійців-зем-ляків. Скрізь, де не бували, їх радо зустрічали військові. Навіть дехто з армійців казав: «Оце вас побачили -наче вдома побували!» Які ж важливі отакі візити для наших захисників!

- Інколи замість воїнів з Ічнянського району наш екіпаж вітали їхні побратими, бо земляки якраз були на бойових завданнях і, чесно кажучи, ми відчули, що тут добре знають, цінують та неабияк чекають на благодійників з Ічнянщини, - продовжує Олена Бутурлим.

Як розповіла моя співбесідниця, з Ічні у поїздку вони відправилися 4 вересня, а повернулися додому через три дні:

- Їхало нас одинадцять чоловік на двох автівках. Це - волонтери В’ячеслав Бабіч і Тетяна Дорошенко, які вже четвертий рік поспіль доставляють гуманітарний вантаж нашим бійцям на схід. Заступник голови громадської організації «Спілка учасників бойових дій АТО Ічнянського району», член виконкому Ічнянської міськради Олег Куриленко та депутат міської ради, юрист Ярослав Животяга. Ці чоловіки їздили, аби допомогти воїнам вирішити юридичні питання. Також був з нами волонтер, депутат міської ради В’ячеслав Залізний, завідувачка поліграфічного центру Олена Палуб, кореспондент районної газети «Трудова слава» Світлана Цюпка, активіст Андрій Шевченко, а також з відпустки повертався Андрій Череп.

Олена Бутурлим їздила в зону АТО, аби зустрітися з командиром першого механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади Михайлом Прокопівом. До речі, саме за його поданням Валентину Запорощуку вручили високу урядову нагороду - медаль «За оборону рідної держави» від Міністерства оборони України. Бо Михайло Прокопів не з чуток знає, що вже четвертий рік поспіль Валентин Запорощук активно допомагає армійцям в зоні АТО. І полишати благородну справу благодійник не збирається, а навпаки - прагне й надалі підтримувати земляків.

- Зустрівшись з командиром, ми обговорили подальшу співпрацю, -зазначає пані Олена.

А що найбільше потрібно воїнам, волонтери дізналися від них самих. Виявляється, їм не вистачає харчів. Немає навіть... картоплі. Також катастрофічно недостає технічного оснащення.

- На позиціях у лісосмугах і в полях Луганщини, де нині перебувають хлопці, немає ніякого транспорту, хіба що легковик без коліс, який відремонтувати ніяк. Що казати, якщо ічнянський гуманітарний вантаж бійці забирали... візком. Під’їхати до їхньої точки дислокації у нас не було можливості, тож солдатам довелося перевозити харчі й інші потрібні речі у такий спосіб. Дивитися на це без сліз я просто не могла, - зітхає жінка. - За словами волонтерів, такого навіть у 2014-му не було. Про яке якісне забезпечення Збройних сил ми чуємо звідусіль?! Якби не волонтерська допомога, чи втрималася б на своїх позиціях українська армія? Якщо раптом доведеться відступати, то, вибачте, на чому їм це зробити? На візку?! Солдати сплять у вологих бліндажах, де скрізь бігають миші. Немає належних умов, щоб попрати форму, самим помитися. А щоб купити хліба, мають викликати за власні гроші таксі, яке привозить замовлене з найближчої сільської крамниці, що аж за сім кілометрів... Насправді нас захищають діти. їм зовсім небагато літ - 20-25 років. І коли подумаю, що й у самої дитина десь такого ж віку, моє материнське серце просто розривається...

Олена Бутурлим ще й досі вражена від побаченого й почутого:

- Луганщина настільки убога, що мені здається: вона такою була задовго до війни. А фразу «Схід годує всю Україну!», яка часто колись звучала, взагалі вважаю чиїмось міфічним баченням. Хочу закликати небайдужих людей і безпосередньо земляків - жителів усієї області - не залишати наших воїнів без підтримки. Бо ж чи зможуть самотужки їхні старенькі батьки чи дружини з маленькими дітьми забезпечити армію найпотрібнішим. Та й провідати своїх синів і чоловіків більшість не може. Не працює у лісосмугах, полях, далеких хуторах і служба доставки. Тож адресну допомогу солдатам з Ічнянщини можуть доставити тільки наші волонтери.

Що з собою привезли ічнянці солдатам? Дві з половиною тонни картоплі, консервацію, крупи, макаронні вироби, олію, адресні пакунки... Продукти харчування формували жителі двох сіл - Бережівки та Іржавця.

- Наші волонтери започаткували таку традицію - якщо село допомагає збирати вантаж в зону АТО, то доставити цю допомогу пропонують сільському голові, - продовжує розповідати пані Олена. - Цього разу зібране супроводжував очіль-ник Бережівки Олександр Кравець. Він також, як і я, їздив уперше й так само був дуже вражений від побаченого. Повертаючись додому, все повторював, що нам обов’язково-обов’язково треба підтримувати хлопців. Крім того, багато картоплі та консервації зібрали жителі села Іржавець за ініціативи сільського голови Віри Чуб. Але ми вже не стали жінці пропонувати поїхати в зону АТО, тому виявив таке бажання священик, настоятель Святотроїцько-го храму села Іржавець Ніжинської єпархії протоієрей Петро (Місяйло). Він духовно підтримав українських військових, роздавав їм іконки, хрестики, читав молитви, освячував не лише самих солдатів, а й їхні позиції, техніку.

Відвезли волонтери бійцям і маскувальні сітки, матеріали для яких виготовило ічнянське ТОВ «Голдпак». В’язали ці вкрай потрібні речі діти напередодні поїздки. Аби встигнути, школярі Ічнянської гімназії імені Васильченка, ЗОШ І-ІІІ ст. №1 та №4 масово працювали на перервах і після уроків. Тепер такому подарунку неабияк радіють бійці, бо ж сітки високоякісні, надійні, прослужать не один місяць.

Також Олена Бутурлим вдячна тим людям, котрі пакували й завантажували продукти. Це, насамперед, педагоги школи №4, старшокласники гімназії, мама контрактника Валентина Костенко та громадська активістка й депутат міськради Олеся Реута.

Як і завжди, продукцію Ічнянського молочно-консервного комбінату та мішки для укріплення блокпостів передав віце-президент Українського союзу промисловців та підприємців, президент Групи компаній «Правіо» Валентин Запорощук, крім того, надав ще й пальне.

Також «їжею» для моторів волонтерські автомобілі забезпечили Михайло Бондар, Іван Пащенко, Анатолій Брусенко, Валерій Половинник та Юрій Овчаренко. Всілякі ласощі для наших бійців передали підприємці Таміла Новоселець, Інна Сайченко, Ксенія Федун та Ольга Шишко. Свою продукцію надав і ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла». Кошти на потреби захисників купівлю будівельних матеріалів та утеплювачі для бліндажів, уже вкотре виділив Станіслав Шевченко.

Приємно, що долучається до формування гуманітарних вантажів народний депутат України Валерій Давиденко. Традиційно хлопці на сході чекають від нього смачний парафіївський свіжоспечений хліб, високоякісну тушонку, що роблять із м’яса, яку навіть не можна порівняти з тією, що виділяє держава.

- Для мене неабиякою радістю і приємною несподіванкою стала зустріч в зоні АТО зі своїми двома колишніми учнями Сергієм Пе-тровським і Максимом Костенком. Це зовсім не ті хлопчики-школя-рики, що були колись. Тепер вони - мужні воїни, справжні патріоти! І я горджуся, що колись навчала їх. Батьки мають ними пишатися, а ще - рідна Ічнянщина, Чернігівщина і вся ненька Україна, - наостанок сказала Олена Бутурлим.



Лариса Галета, "Деснянка" №37 (670) від 14 вересня 2017

Теги: волонтери, АТО, Лариса Галета, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект