moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Заліз у чужу хату, отримав по голові… і помер



Заліз у чужу хату, отримав по голові… і помер

30 серпня ввечері у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні помер 63-річний Володимир Обломей з села Андріївка Чернігівського району. Його привезли в 25 серпня з переломом черепа як невідомого з Куликівської райлікарні. Туди на «швидкій допомозі» його доставили з двору родини Ляшенків у Куликівці. Будинок Ляшенків невеликий, скромний.

«Перший раз і не вчули»

— У нас із багатства — 11-річна онука Марійка і порося та коза. Що вже він хотів украсти, не знаю, — зітхає 68-річна Тамара Ляшенко. — І так буття нелегке, а тут іще ця історія. Живемо: я, донька Майя, їй 42 роки, працює прибиральницею в бібліотеці, онука і син — 40-річний Василь. Добре, що онучки, двійнята Настя і Наташа (їм по 19 років), вже на свій хліб пішли. Вони дочки Майї. Працюють в Одеській області. Одна кухарем, інша — барменом. У січні помер доньчин чоловік Анатолій Дуда, йому було 43 роки. Півтора роки пробув у АТО. Вернувся, йому погано і погано. Лежав у госпіталях у Києві і Чернігові, виявили рак стравоходу. Толя так хотів жити, та «згорів» за два місяці. Син Вася теж був більше року в АТО. Підхопив страшну пневмонію, довго не могли діагностувати, вважай, з того світу витягли. До мобілізації син працював на залізниці, після — стояв на біржі. Нині подався робітником у дорожники. Була дівчина, довго зустрічалися, та не склалося. Аби ж не горілка. Так і лишився при мені.

Десь за два тижні до нападу вночі наш собака Пушок гавкав. Я встала о п’ятій ранку, пішла у кімнату дочки, а на її ліжку мотузка лежить, та, що напередодні на порозі поклала, щоб козу припинати. До сина зайшла, він спить. Біля дивана ніж великий лежить. І з серванту фотографії онучок-двійнят скинуті. Я до Василя: «Що ти тут робив?» Він здивувався: «Нічого».

Собаки не чув, бо у навушниках постійно. Слухає пісні Тарабарової, вона в зону АТО часто приїздила. Іноді слухає і мовчки плаче. Стану допитуватися, а він: «Мамо, ти не знаєш, що там було...» Зять так все чисто розказував, а з сина слова не витягнеш. Вип’є: «Піду, за хлопців наших відомщу», — говорить. Його друзі ще служать, і його кликали. Пішов оформлятися на контракт. Не взяли, бо знайшли гепатит С.

А того ранку пішли дивитися будинок. Побачили, що шкатулка онучки пропала. В ній були бантики, прикраси і блок цигарок Василя. Син пішов на роботу, а я далі по хаті роздивлятися. Ноутбука немає. Подумала, може, колишні зеки поцупили, через долину живуть (пара). Приходив чоловік, просив: заберіть заяву, бо поліція співмешканку пресує, мовляв, украла, а вона цього не робила.

«Міг вирізати всю сім'ю»

— Минув День Незалежності, — продовжує Тамара Ляшенко. — Полягли ми спати. Син поставив телефон на зарядку. О третій ночі почув дзвін розбитого скла. Подумав, що це я серед ночі банку розбила, чи що. Піднявся витягти з розетки мобілку.

І тут побачив, що на веранді світло загорілося. А з хати ж ніхто не виходив. Ми світла не вмикали, зачаїлися у кімнаті. Син узяв у руки м’яло (дерев’яну товкачку, що свиням картоплю мну) і став перед входом. А я за онучку трясуся. Я своє віджила, а вона ще життя як слід не бачила.

Завмерли. Тут відчиняються двері, заходить чоловік. На ньому шапка-маска чорна, з прорізами для очей. Білі товсті рукавички, такі, як ми картоплю копаємо. У руці тримає ніж наш, той, що на веранді лежав. Василь його зразу товкачем по руці, ніж вибив. Потім по ногах, щоб не втік, а потім ще й по голові «погладив». І стягнув з нього маску. Дивимося, людина незнайома.

Подзвонили у поліцію. Правоохоронці приїхали, побачили, що він у наколках (татуювання тюремні), сказали, що вже сидів. Чоловік матюкався на поліцейських. Хто він такий — не сказав. Вони обдивилися його кишені. Документів ніяких, лише запальничка, зубочистки і жменька пакетиків з чаєм. Наділи йому наручники, викликали «швидку».

Потім поліція ще приїздила. Один сказав мені: «Буде ваш Вася винуватий». А я йому: «Як це? Заліз у хату з ножем, міг вирізати всю сім’ю, а син нас захищав». А він: «Такий закон».

Поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 124 («Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця»). Максимум за цією статтею — два роки умовно.

Не знала, що чоловіка вже нема

Тиждень, доки Обломей лежав у лікарні, його розшукувала цивільна дружина — 41-річна Марія Люшина з села Андріївка Чернігівського району.

Про те, що сталося з чоловіком, вона дізналася від мене і... не повірила.

— 24 серпня Володя поїхав на Чернігів. Сказав, що, можливо, махне і в Куликівку до друзів. І зник. Дзвонила йому на мобільний, а він вимкнений. Звернулася до поліції. Переживала. У нас же спільна дитина, донька Марія-Магдалина (народилася у церковне свято, та і чоловік так захотів назвати), їй два роки.

Ми знайомі 16 років, та не складалося. Він одружився, дітей не було, розлучилися. Я теж вийшла заміж, народила дочку, розсталися. Після чергового його повернення з зони ми зійшлися. Було це чотири роки тому. Сестра Володимира живе десь у Новогород-Сіверському районі. Йому 63 роки, та щоб отримувати пенсію, стажу не вистачає. Отож збирав документи, щоб одержувати соцдопомогу.

Четвертого вересня Обломея поховали.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №36 (1635), 7 вересня 2017 року

Теги: Володимир Обломей, перелом черепа, Ляшенки, Куликівка, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект