Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Заліз у чужу хату, отримав по голові… і помер



Заліз у чужу хату, отримав по голові… і помер

30 серпня ввечері у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні помер 63-річний Володимир Обломей з села Андріївка Чернігівського району. Його привезли в 25 серпня з переломом черепа як невідомого з Куликівської райлікарні. Туди на «швидкій допомозі» його доставили з двору родини Ляшенків у Куликівці. Будинок Ляшенків невеликий, скромний.

«Перший раз і не вчули»

— У нас із багатства — 11-річна онука Марійка і порося та коза. Що вже він хотів украсти, не знаю, — зітхає 68-річна Тамара Ляшенко. — І так буття нелегке, а тут іще ця історія. Живемо: я, донька Майя, їй 42 роки, працює прибиральницею в бібліотеці, онука і син — 40-річний Василь. Добре, що онучки, двійнята Настя і Наташа (їм по 19 років), вже на свій хліб пішли. Вони дочки Майї. Працюють в Одеській області. Одна кухарем, інша — барменом. У січні помер доньчин чоловік Анатолій Дуда, йому було 43 роки. Півтора роки пробув у АТО. Вернувся, йому погано і погано. Лежав у госпіталях у Києві і Чернігові, виявили рак стравоходу. Толя так хотів жити, та «згорів» за два місяці. Син Вася теж був більше року в АТО. Підхопив страшну пневмонію, довго не могли діагностувати, вважай, з того світу витягли. До мобілізації син працював на залізниці, після — стояв на біржі. Нині подався робітником у дорожники. Була дівчина, довго зустрічалися, та не склалося. Аби ж не горілка. Так і лишився при мені.

Десь за два тижні до нападу вночі наш собака Пушок гавкав. Я встала о п’ятій ранку, пішла у кімнату дочки, а на її ліжку мотузка лежить, та, що напередодні на порозі поклала, щоб козу припинати. До сина зайшла, він спить. Біля дивана ніж великий лежить. І з серванту фотографії онучок-двійнят скинуті. Я до Василя: «Що ти тут робив?» Він здивувався: «Нічого».

Собаки не чув, бо у навушниках постійно. Слухає пісні Тарабарової, вона в зону АТО часто приїздила. Іноді слухає і мовчки плаче. Стану допитуватися, а він: «Мамо, ти не знаєш, що там було...» Зять так все чисто розказував, а з сина слова не витягнеш. Вип’є: «Піду, за хлопців наших відомщу», — говорить. Його друзі ще служать, і його кликали. Пішов оформлятися на контракт. Не взяли, бо знайшли гепатит С.

А того ранку пішли дивитися будинок. Побачили, що шкатулка онучки пропала. В ній були бантики, прикраси і блок цигарок Василя. Син пішов на роботу, а я далі по хаті роздивлятися. Ноутбука немає. Подумала, може, колишні зеки поцупили, через долину живуть (пара). Приходив чоловік, просив: заберіть заяву, бо поліція співмешканку пресує, мовляв, украла, а вона цього не робила.

«Міг вирізати всю сім'ю»

— Минув День Незалежності, — продовжує Тамара Ляшенко. — Полягли ми спати. Син поставив телефон на зарядку. О третій ночі почув дзвін розбитого скла. Подумав, що це я серед ночі банку розбила, чи що. Піднявся витягти з розетки мобілку.

І тут побачив, що на веранді світло загорілося. А з хати ж ніхто не виходив. Ми світла не вмикали, зачаїлися у кімнаті. Син узяв у руки м’яло (дерев’яну товкачку, що свиням картоплю мну) і став перед входом. А я за онучку трясуся. Я своє віджила, а вона ще життя як слід не бачила.

Завмерли. Тут відчиняються двері, заходить чоловік. На ньому шапка-маска чорна, з прорізами для очей. Білі товсті рукавички, такі, як ми картоплю копаємо. У руці тримає ніж наш, той, що на веранді лежав. Василь його зразу товкачем по руці, ніж вибив. Потім по ногах, щоб не втік, а потім ще й по голові «погладив». І стягнув з нього маску. Дивимося, людина незнайома.

Подзвонили у поліцію. Правоохоронці приїхали, побачили, що він у наколках (татуювання тюремні), сказали, що вже сидів. Чоловік матюкався на поліцейських. Хто він такий — не сказав. Вони обдивилися його кишені. Документів ніяких, лише запальничка, зубочистки і жменька пакетиків з чаєм. Наділи йому наручники, викликали «швидку».

Потім поліція ще приїздила. Один сказав мені: «Буде ваш Вася винуватий». А я йому: «Як це? Заліз у хату з ножем, міг вирізати всю сім’ю, а син нас захищав». А він: «Такий закон».

Поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 124 («Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця»). Максимум за цією статтею — два роки умовно.

Не знала, що чоловіка вже нема

Тиждень, доки Обломей лежав у лікарні, його розшукувала цивільна дружина — 41-річна Марія Люшина з села Андріївка Чернігівського району.

Про те, що сталося з чоловіком, вона дізналася від мене і... не повірила.

— 24 серпня Володя поїхав на Чернігів. Сказав, що, можливо, махне і в Куликівку до друзів. І зник. Дзвонила йому на мобільний, а він вимкнений. Звернулася до поліції. Переживала. У нас же спільна дитина, донька Марія-Магдалина (народилася у церковне свято, та і чоловік так захотів назвати), їй два роки.

Ми знайомі 16 років, та не складалося. Він одружився, дітей не було, розлучилися. Я теж вийшла заміж, народила дочку, розсталися. Після чергового його повернення з зони ми зійшлися. Було це чотири роки тому. Сестра Володимира живе десь у Новогород-Сіверському районі. Йому 63 роки, та щоб отримувати пенсію, стажу не вистачає. Отож збирав документи, щоб одержувати соцдопомогу.

Четвертого вересня Обломея поховали.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №36 (1635), 7 вересня 2017 року

Теги: Володимир Обломей, перелом черепа, Ляшенки, Куликівка, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект