moregoods
moregoods


У Любечі і жінки рибу ловлять

Затон — своєрідна гавань на Дніпрі. На відміну від основного русла Дніпра, за яким Білорусь, затон ближче до селища, він менший, мілкіший.



Небо затягує хмарами. Накрапає дощ. На середині затону скидається риба. Одна, друга. Та так, що аж бризки розлітаються.


— Це жерех, — пояснює Наталія Щербина, дачниця зі Славутича. Ловить у колишньому доку, місці для ремонту суден.

Зоя Виниченко, колишня вихователька Любецької загальноосвітньої школи, — з вудочкою у заростях.

Дощ припускає. Зоя Іванівна змотує снасті.

— Піймала двох великих підлящиків і дрібнішої трохи, — хвалиться.

На річку любечанка ходить, щоб не звертатись у лікарню.

— Судини, серце. Гіпертонія. Почала ходити на риболовлю. Прийдеш — гарна природа, особливо захід сонця. Посидиш, полюбуєшся, заспокоїшся. Спочатку ходила просто так. Але ж сидіти склавши руки не можу. Думаю: візьму вудку. Купила у магазині.

— Яка риба водиться?

— Різна. Карасі, плотва, густерка, окуні, лящі, підлящі, сом, щука, білизна {ще «шабля» на неї кажемо, на оселедця схожа).

— Осетрових у Дніпрі нема? їх штучно у Десну випускали.

— Нема. У нас штучно у ставку розводили коропів та карасів. Ставки пересохли. Карасі вийшли у Дніпро. А прізвище директора ставків було Шарепа. Так тих карасів називали шарепчиками. Соми є, лини, — продовжує перелік.

— Нема м’яса, як свинина, нема риби, як линина.

— Згодна. Проте уся свіжа риба смачна. Окунь добрий. Підлящики непогані, хоч і кістляві. Щука смажена подобається.

— Вона ж наче жорсткувата.

— Я великої не спіймаю, а маленьке щученя — ніжне.

— Фаршируєте щуку?

— Карасів. У болотах (вони пересохли) як піймаєш з долоню — фарширувала. Біля голови відрізала. Знімала шкуру. М’ясо обібрала, змолола на м’ясорубку, кісточки теж перемелюються. Додала змолоту цибульку, манку або булку. Начинила, майонезом змазала — і в духовку. І голову фарширую, витягши зябра і очі. Якщо хто жирніше любить, можна сала додати. Можна майонезу — буде м’якшим. Змазую деко олією, кладу і добре запікаю. Щоб аж коричнева страва була. Котлети з малої рибки роблю. Голови і хвости відріжу. У холодильник, щоб трохи підмерзла. Тоді вона прекрасно мелеться. Якщо свіжою брати, шкурка на ніж намотується. Додаю у фарш манку, яйце, цибулю. Смажу.

— Скільки котів у такої рибачки?

— Жодного. Тимофій жив 18 років. Здох своєю смертю. Не можу іншого завести. Він аж ніби говорив зі мною. У мене з господарства — гуси. Курей тримала. Чиста вага — по 5-6 кілограмів.

Чоловіка нема. Син помагає доглядати. 41 рік, неодружений. Теж на риболовлю зі мною ходить.

Не дає мені залежуватися. Лежу взимку: боки болять, усередині болить. Прошу: «Дімо, принеси мені те й те». Каже: «Вставай і йди». Треба рухатися. Як у мене ноги боліли, як я задихалася, але переборювала себе — вставала і йшла. Не треба себе жаліти. Болить уночі — зранку все одно треба вставати й розходжуватися. До себе прислухатися, у злагоді з собою жити. І віра має бути, що поправишся. Що усе буде добре. Навіювання багато значить. Я внушила, що затон мені поможе. На обліку стояла з тиском. Нижче 170 не було. Стала ходити на риболовлю — тиск як у космонавта. 120 на 80.

І порибалю, і скупаюся, і подумаю. Не можна ж не думати. То аналізуєш, то згадуєш. Стоїш боса у воді, мальки за ноги щип-щип. (У салоні в місті є такий масаж для ніг. Рибками. Вони відкушують огрубілу шкіру. Лоскочуть. — Авт.). Буває, що п’явка присмокчеть-ся. Раз було, що чобіт зняла, а в ньому мокро. Приссалась, крові напилася. Відпала. А я її роздавила.

Тамара Кравченко, "ВісникЧ" №31 (1630) від 3 серпня 2017

Теги: Дніпр, Любеч, Тамара Кравченко, "ВісникЧ"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект