moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Найбагатші люди Бобровиці примножують свій «капітал» вночі



Найбагатші люди Бобровиці примножують свій «капітал» вночі

Вона жодного разу не світилася на сторінках відомого журналу Forbes, який пише про найбагатших людей. Не з’являлося її прізвище і в рейтингу інших знаних видань. Але її по праву можна назвати багатійкою. Ганні Григорівні Магулі нещодавно виповнилося сімдесят, а читає вона, як сама зізнається - залпом. З п’яти років. За місяць перечитує з десяток книжок, а бувало, й того більше. Коли інші поринають у сон, жінка бере книгу до рук і не відпускає її до перших півнів. А вранці, сповнена сил, уже метушиться по господарству. Секрет її здоров’я таїться в улюбленій літературі. Це панацея від усіх болячок, переконує пенсіонерка. І це її безцінне багатство, яке вона накопичувала і не витрачала більше шести десятиліть.



А почалося все з «Горобчика». Саме ця книжка потрапила маленькій Ганнусі до рук у Бригин-цівській сільській бібліотеці. Вона її не читала, а вивчила напам’ять, бо була переконана, що тітка з дому книги більше не дасть нічого почитати, якщо дівча чітко не перекаже зміст прочитаної книжки. Змісту так ніхто і не спитав, а от до бібліотеки мала Ганя почала бігати із таким захопленням, як малеча бігає до крамниці по цукерки.

Покотом лежали на печі, доки мати начитається

«Моя мати була круглою сиротою, а батько - напівсиротою. Ми ледь не найубогішою родиною на все село були. Але книги для нас усіх - то святе. Мати так любила читати, що всю роботу по дому та господарству робила щодуху, щоб потім позакидати нас на піч, підперти ногою і поринути в читання. Ми, п’ятеро дівчат, лежали покотом і вдивлялися у щасливі мамині очі, які аж сяяли за улюбленою справою, - згадує Ганна Григорівна. - Та в ті часи читати було не те що не модно, а соромно. Наш сусід, коли хотів образити маму, то казав: «...от іще, квітів насаджала на городі й книжки читає... Де таке бачено». Мама тоді ледь не плакала, але все одно читала тишком-нишком. Згодом сільський голова на сходці села почав про неї говорити, як про найкращу читачку на всю округу, а вона тільки очі опускала. Соромилась...».

У такої освіченої жінки всі дівчата вчилися у школі на відмінно. Тому батько дуже любив відвідувати батьківські збори, де про доньок говорили лиш хороше, а потім ще тиждень ходив з піднятим підборіддям.

Бригинцівська «книгоноша»

У ті далекі 60-ті роки минулого сторіччя люди соромилися ходити до бібліотеки. Тяжко працювали, та й вдома роботи було вдосталь. Та знали селяни тих, хто ховався від зубожілого життя в книжках.

«Кілька школярів-волонтерів, як тепер називають, серед яких була і я, не боялися пересудів, брали оберемок книжок і розносили по людях, які були закохані в літературу, - усміхається моя співбесідниця. - Нас тоді називали «книгоноші». Пам’ятаю, я тоді віддавала перевагу українським класикам, твори яких за життя перечитала по кілька разів. У мене й удома чимала бібліотека. Бува, зараз руку простягну - візьму, що перше попадеться, а доньки мої регочуть, мовляв, мам, ви напам’ять вчитимете?».

Всі друзі й рідня добре знають, який подарунок для Ганни Григорівни найцінніший, тому на свята морочаться лише з одним питанням - щоб не придбати те, що вже давно перечитано.

«Для когось вишукана сукня чи прикраса - справжній сюрприз. А для мене гостросюжетний роман, - сміється пенсіонерка. - У нашій Бобровицькій бібліотеці дівчата вже сміються, мовляв, Григорівно, дозволяємо вам олівцем галочки ставити на прочитаних книжках, бо ми вже також заплуталися, стільки ви всього перебрали».

Попри те, що нашій героїні сімдесят і вона має проблеми із зором, читає без окулярів.

«Я, як ота мобілка, тільки вона від електрики підзаряджається, а я від гарної книги. Тільки-но на землю опускається вечір, я у передчутті чогось прекрасного, бо знаю, що вже скоро порину в новий роман, у нові історії кохання і весь сюжет пропущу через себе, як крізь призму, а вранці з гарним настроєм буду готова хоч гори звернути!».



«Чернігівщину» читаю залпом

Часом Ганна Григорівна їздить електричкою до Броварів. Там у неї живе сестра Марія, яка теж обожнює літературу.

«Ой, як поїду, то цілу торбу привезу. У Марії двоповерховий будинок, половину якого займають полиці з книгами. Не у всякому магазині таке є. Я раніше з кожної зарплати собі купувала по кілька книжок, а тепер добре, що є такі обмінники, куди можна принести свою літературу, а вони тобі на заміну те, що ти вибереш, дадуть. Розумно придумано. У Броварах таке давно є. До нас, на жаль, поки що не дійшло. Влучно сказав Сосюра, що книга - то величезне багатство. Тому я, без сумніву, багата людина і своїм «капіталом» я залюбки ділюся».

Нема такого клаптика газети чи книжки у нашої героїні вдома, якого б вона не перечитала, присягається жінка.

«Газети передплачувати нині для нас, пенсіонерів, дорого, та деякі я собі дозволяю. А за «Чернігівщину» дуже вдячна Леоніду Яковишину. В цій газеті читаю все: і новини, і поради, а більше всього люблю життєві історії», - підсумувала досвідчена читачка.

Читають родиною - чоловік з дружиною

Наш український поет Дмитро Павличко казав: «Життя без книг - це хата без вікна». Керуючись цим висловом, можна сказати, що у родині Прокопенків з Бобровиці хата - то самі лише вікна. Так уже Валентина та Анатолій полюбляють читати, що складно назвати книгу, яку б це подружжя не вподобало. До бібліотеки завжди ходять разом. Це для них як похід до театру чи вишуканого ресторану-справжня насолода.

Валентина Миколаївна родом з полтавського Миргорода. Читає - скільки себе пам’ятає. І дуже переймається тим, що нинішня молодь збайдужіла до справжньої літератури, яка пахне типографією. А ще жінка зізнається, що є улюблені книжки, які вона годинами може цитувати.

«Якщо мені припала до душі якась думка автора, я беру зошит і занотовую собі. Недарма ж кажуть: книга вчить, як на світі жить», - каже пані Валентина.

У героя нашої публікації Анатолія Івановича любов до книги також проявилася ще в дитинстві. Якби на надої ласунок впливала розумна література, то корову Анатолія Івановича, яку він усе дитинство випасав, можна було б сміливо заносити до Книги рекордів.

«Веду корову на посовище за мотузку і читаю по дорозі. Там півдня книгу з рук не випускаю. Додому йдемо - читаю. А корова на мене тільки зиркає втомленим поглядом з-під довгих вій. Стільки вже перечитав. Жодної книги із шкільної програми не пропустив, а ще додаткових за канікули встигав кілька десятків перегорнути. З друзями обмінювалися цікавою літературою - це було модно».

Недарма чоловік успішно закінчив університет Шевченка і його лишили працювати на кафедрі самого ректора.

«Там уже я у наукову літературу поринув. Тоді у нас з’явився перший ксерокс, скільки було зроблено копій з книжок, журналів, недоступної широкому загалу літератури. Читав усе підряд. Хотілося багато знати, - посміхається пан Анатолій.

Нині поціновувач літератури на пенсії і перевагу віддає детективам. Дружина ще працює, але у кількості прочитаних періодичних видань чоловіку не поступається. Скільки тисяч книжок перечитало подружжя - порахувати просто неможливо. Грошей забагато не буває, кажуть багатії. А наші герої переконані, що саме прочитаних книжок не може бути забагато, адже, як говорять у народі, мудра книжка - безцінний скарб.

P.S. Нині чомусь бібліотека з довжелезними книжковими полицями нагадує мамонта, приреченого на вимирання. Адже в епоху електронних книг, мобільного зв’язку та Інтернету молодь до духовної скарбниці майже перестала тягнутися, Прикро! Що тут скажеш... Та коли я відвідала Бобровицьку районну бібліотеку, просто немогла відмовити собі у задоволенні взяти кілька книг, які так пахнуть дитинством... Бібліотекар Оксана Стовбуха для кожного читача створює якусь особливу атмосферу затишку і комфорту. Переконана, я сюди ще повернуся...

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №7 (616) від 16 лютого 2017

Теги: Бобровиця, Сніжана Божок, "Чернігівщина", книголюби,

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект